Диво на Різдво, 8 січня 2018

Сьогодні Різдво. Отже, минув час, який демон дав нам із Оксаною. Я не знаю, чи знайшла вона відповіді на поставлені запитання, чи не перейшла на бік темних сил. Ми не спілкувалися весь цей час. У мене відчуття, що це лише моє випробування. Я не знаю, чи захистив мене намір не брати в цьому подальшу участь, але я не дарма з тривогою чекала сьомого січня. Зараз я пишу ці рядки в ліжку, хворіючи на невідомий вірус, приймаючи антибіотики, скасувавши всі свої плани на різдвяні канікули.

За три дні до Нового року Аліса захворіла на ангіну: температура під тридцять дев’ять, хворе горло, слабкість. Напередодні Нового року з нею стався дивний напад: донька в несвідомому стані кричала незрозумілі слова, не розплющувала очі, від усіх відбивалася, не впізнавала мене. Це було схоже на одержимість злим духом. Я злякалася. Думала бігти шукати чорну тканину, святу воду, читати молитву, але потім зупинила себе. Взяла міцно Алісу за плечі, двічі сильно струснула тіло доньки й рішуче сказала: "Вийди!" Зловила подумки темну енергію, що вийшла з неї, і помістила її в енергетичну сферу, яку потім спалила. За хвилину дитина отямилася. За дванадцять годин Аліса дивним чином одужала, але захворіла я. Спочатку це була звичайна застуда, на яку я не звернула уваги. Але коли потрібно було їхати на різдвяні канікули до бабусі, злягла з важкими симптомами невідомої хвороби: мене лихоманило, я не могла дихати. Я подивилася себе на енергетичному рівні й побачила випалене поле. Довкола круглого поля стояли істоти — їх було багато й вони були різні. У центрі була я, накрита скляним ковпаком. Істоти не були ні добрими, ані злими — вони просто спостерігали. Я боролася зі злом всередині себе.

У земному житті злом була бактеріальна інфекція. Незабаром я не змогла дихати. Гній перекрив мені носові пазухи і сконцентрувався на переніссі, на місці "третього ока". За призначенням лікаря мама почала колоти мені антибіотик. Як я кричала від болю! Це були просто пекельні уколи! Які задоволені усмішки демона я бачила над собою в іншому вимірі...

Хвороба довго не відступала. У періоди, коли я могла усвідомлювати щось, окрім фізичного болю, я подумки боролася з вірусом. На енергетичному рівні він був схожий на зелену липку субстанцію, яка мала демонічну свідомість та намагалася проникнути в мій мозок. За допомогою променю світла я скидала її до рівня горла, потім у шлунок, потім виводила з тіла. Це було вкрай складно. Доводилося багато разів візуалізувати цей процес. Сьогодні мені вдалося вигнати її з голови, але не з тіла.

Незважаючи на хворобу, на Різдво зі мною трапилося маленьке диво. Увечері шостого січня мені випадково впало в око інтерв’ю відомої журналістки Світлани Ситинко. Її чоловік Сергій вважається зниклим безвісти після сходження лавини. Інтерв’ю Світлана давала вперше за п’ятнадцять років, і воно було таким щирим і справжнім! Я відчула і їхнє з Сергієм кохання, і її біль. Щось дуже знайоме було в їхній історії. Ніби я сама пережила подібне. "Рідна!", — подумала я. Цього вечора я знайшла її профіль у Facebook і наважилася написати. Дуже довго в голові звучали лише слова: "Люблю, бо рідна". Але я таки оформила своє послання в більш зрозумілу форму: "Усього кілька слів для вас: дякую за інтерв’ю, сяйте своїм світлом, люблю!" А вранці ще в стані напівдрімоти я побачила, як Світлана стоїть на кухні з телефоном у руках і відповідає мені.

Її послання маленькою іскоркою спустилося в мій телефон, і він видав звук — надійшло повідомлення на месенджер. Я остаточно прокинулася. Поглянувши на екран, я прочитала: "Щиро дякую". Чому я так її відчуваю?

***