Відповідь, 18 серпня 2017

Якщо ти хочеш знати правду, то обов’язково дізнаєшся. Відповіді з’являться в тобі самі собою чи прийдуть через людей, книги, ситуації. Потрібно тільки почекати. Головне, коли життя надасть відповідь — повірити в неї, а не списувати все на збіг або власну фантазію. Сьогодні відповідь прийшла мені через дитячу книжку.

Після консультації у Маари мене не залишало відчуття, що мій залицяльник Назар не просто так з’явився в моєму житті. Його вчинки були спрямовані на те, щоб завдати мені найбільшого болю. І робив він це навмисно. Коли я вперше побачила цього чоловіка, відчувала підсвідому загрозу від нього. Тоді я подумала: "Треба триматися подалі". Це зараз мені здається дивним, що успішний хімік-фармацевт, сімейна людина, через надлишок вільного часу вирішив попрактикуватися в журналістиці й прийшов до нас у редакцію як волонтер. Тоді я думала, що все в житті буває й бажання отримати новий досвід потрібно заохочувати. Чотири місяці я слухала свій внутрішній голос, тримаючи цю людину на відстані. Усі контакти з ним проходили через головного редактора. Але Назар не втрачав можливості заговорити зі мною чи написати мені. Спочатку мене це забавляло: "Напевно, я йому подобаюсь". Але коли він надіслав свій твір "Кохання минає через три роки", в якому описав згасання почуттів до дружини, і почав регулярно запитувати в месенджері: "Як справи?" — його увага стала дратувати.

А потім у мене трапилася неприємна ситуація з головним редактором. Ми сильно посварилися, і я думала взагалі піти зі сфери медіа. У той момент Назар виявився єдиною людиною, яка захотіла спробувати налагодити діалог між нами. Пам’ятаю, як цілу ніч після сварки я не могла заснути. Уже зараз розумію — на мене здійснювався вплив на енергетичному рівні: транслювалися погані думки, які посилювали мою вразливість. Назар морально підтримав мене. Розігрувався сценарій для нашого зближення. Озираючись у минуле, бачу виставу, у якій я — єдиний глядач. Як усе було точно продумано: реакції інших людей у спровокованих конфліктах, водночас зайнятість моїх близьких, цілодобова підтримка від Назара. Хто має достатню силу, щоб втілювати такі сценарії? У відповідь приходить той самий темний образ, який я бачила на консультації в Маари. За що він мене так ненавидить?

Ми з Назаром були сімейними людьми. Але це не завадило йому домагатися мене й гратися в кохання. Я досі не знаю, що до нього відчувала. Цей чоловік поводився часом дуже нелогічно, суперечливо та по-міщанськи. Але все ж таки мене до нього тягнуло. Зараз, коли відчуваю захист Іола, я розумію, що такі самі чоловічі енергії вловлювала й у Назарі. На нього, немов сорочку, одягли енергію моєї половинки. І це тоді спрацювало. Сутність Назара була чужа, але рідні енергії приваблювали мене, як дивний аромат квітів.

Я називала Назара "старим дідом", настільки він не подобався мені зовні. Але спокійна впевненість і м’якість Іола, які я відчувала в ньому, не давали мені обірвати наш зв’язок. Три місяці нашого спілкування минули для мене затуманено. Я пам’ятаю, що жила у своєму смартфоні — нескінченне листування, смайли, серденька. Це знесилювало й затягувало одночасно. Нічого конкретного, жодного майбутнього, ні запитань, ні відповідей. Наш зв’язок сотні разів переривався і відновлювалася — це забирало мою енергію. Усе було сплановано так, щоб забрати її до останньої краплі, не залишити сил ні на що. А потім Назар раптово припинив спілкування. Сказав: "Ми ж обоє знали, що це все одно колись закінчиться". І більше не писав. Я не стала сперечатися, але всередині мене утворилася величезна діра. Так "закривають" душі — завдають сильного болю й залишають людину в її болісних здогадах: "Чому все так? А що, якби?.."

У душі був біль, але це мене не зламало. На початку нашого спілкування з Назаром я все розповіла чоловікові, батькам та близьким друзям. Я не могла брехати. Мене ніхто не засуджував, усі намагалися застерегти. Коли чоловік пішов, мене підтримувала мама й це надавало сил. Але таке закінчення сценарію не влаштовувало мого темного переслідувача.

Ще один епізод стався пізніше, щоб зламати мене остаточно. Від зламу я врятувала себе сама. Вирішальними стали сім секунд пекучого болю. Після довгої розлуки Назар написав першим і запропонував зустрітися.

Ми побачилися в авто на березі річки. Я сказала, що готова йти з ним у невідомість, спробувати побудувати стосунки. Він промовчав. Зачекав і в розпалі палкого поцілунку сказав:

— Вибач, я так не можу. Я не готовий іти далі.

Дихання перехопило, я завмерла від гострого болю, та через сім секунд почула свій внутрішній голос: "Я це переживу".

— Це правильне рішення, — зібравшись із силами, відповіла я.

— Я не знаю... Може, я колись буду дуже шкодувати про це…

— Не будеш. Це правильне рішення, — повторила я набагато впевненіше. — Підвези мене до офісу.

На зворотному шляху ми їхали мовчки, але коли мені потрібно було виходити, він сказав:

— Я хочу, щоб ти знала, для мене це важливо: я кохаю тебе!

Я мовчала: не могла промовити ані слова, мені щось заважало відповісти. Що ж, гарний кінець історії — вони сказали одне одному "Я тебе кохаю!" й розлучилися навіки. Цілком у моєму стилі. Можна й так романтично розлучитися. Я хотіла щось сказати, але слова застрягли в мене в горлі. Тепер я знаю, чому: енергетичний блок був у моєму горлі.

— Я так і знав — ти не відповідаєш, — Назар дивився на мене так пильно й так чекав мого "І я тебе кохаю!", начебто від цього щось залежало. "Навіщо ці порожні слова, вони ж нічого не означають?" — подумала я та вибігаючи з авто кинула навздогін: "І я тебе".