Побачення з морем, 25 липня 2017

Я завжди любила море, марила ним. У дитинстві мені пощастило: мої перші спогади про море й усвідомлення себе пов’язані з Кримом. У місто Керч мої батьки переїхали незабаром після мого народження. У моїх ранніх спогадах море —  мій великий друг. Щоб його любити, мені не потрібно було в ньому плавати, засмагати на пляжі, будувати замки з піску чи прогулюватися вздовж берега — головне, щоб воно було десь поруч. І це вже щастя.

Пізніше батьки переїхали до міста на Дніпрі — до Черкас. Безкрайнє Кременчуцьке водосховище багатьом нагадує море, але не мені. У місті також багато пляжів. "Велика вода" є, але відчуття моря немає. Відчуття щастя немає. Тому для мене відпочинок — це завжди подорож до моря. Мене охоплює неймовірне піднесення, коли вперше за багато днів і ночей я бачу його, незбагненний складник мого щастя — море!

Коли з’явилася можливість подорожувати та порівнювати енергетику водних просторів, я зрозуміла, що є "мої" та "не мої" моря. Колись я знала тільки Чорне море, але воно виявилося "не моїм", Азовське — тим паче. Червоне море відкрило мені красу підводного світу, але рідним виявилося Середземне: тепле, як молоко, чисте, як сльоза, ласкаве, рідне, улюблене. У моєму видінні на консультації в Маари я вперше побачила свого Творця у вигляді морського царя Тритона, диснеївського повелителя Атлантики. Нині я розумію, що це невипадково. Коли я поринаю в морську гладь, то все в мені кричить: "Це ж моя енергія!" Море — безтурботність і шторм, легкий бриз і цунамі — все це характеристики моєї душі. Така я жінка: хвилююча і схвильована, то заколисаю тихим шепотом прибою, то вдарю хвилею.

Цього року моє побачення з Середземним морем відбулося в Туреччині. Я вдосталь накупалася й наговорилася з морем — наповнилася його енергією. Та наприкінці подорожі почалися неприємності. Чому так часто буває? Коли відчуваєш енергетичне піднесення — тебе одразу провокують на негативні емоції, енергетично знекровлюють.

На шляху з готелю до аеропорту стався напад в іншому вимірі. Спочатку я відчула різкий біль у правому боці, через хвилину — ріжучий біль у лівому оці. У мене перехопило дихання. Що це за симптоми? Подивилася на енергетичному рівні — побачила на очах зафарбовані скельця. Запитала: "Навіщо вони там?" Отримала відповідь: "Щоб спотворювати сприйняття дійсності". І хто ж мене атакує? Відчуття підказало подивитися на жінку, яка сиділа через два сидіння від мене. Негативний вплив випромінювала вона.

В аеропорту на мене чекав ряд випробувань: усі штовхалися, лаялися, нервували. Переді мною в чергу на реєстрацію рейсу нахабно влізла саме ця жінка, яка була моєю сусідкою в дорозі до аеропорту. Я розсердилася, але конфліктувати не стала. Моя усвідомленість — найкращий захист від таких нападів — кудись зникла. У момент, коли у своїй уяві я підібрала найбільш принизливий епітет на адресу безсовісної жінки, по тілу пройшла енергетична хвиля від маківки до п’ят, яка знесилила мене. Подібна ситуація була й у "Борисполі": люди навколо поводилися нахабно. Я сприймала оточення, як агресивних, злих людей, сердилась через це і все більше енергетично виснажувалася. Тільки вдома змогла збагнути, що все склалося так, щоб спровокувати мене на негативні емоції.

І все ж таки енергію моря я зберегла глибоко в серці. Побачення з ним підсилило відчуття мого духовного дому. Я згадала, що таке любов і як це — любити та відчувати любов навзаєм. І цей спогад безцінний.

Колись давно психологиня запитала мене, як я уявляю щастя. Моя відповідь була: "Як будиночок біля моря".

Наша підсвідомість знає все.

***