Консультація з Солан, 8 червня 2017

Я зробила собі подарунок на день народження: поїхала до Львова, щоб прогулятися з Солан. Солан — ясновидиця, яка допомагає розкритися заблокованим якостям душі. Вона ж — художниця в техніці асиметричного письма та точкового розпису. Це жінка без віку: яскрава та екстравагантна, але з непомітним, на перший погляд, сумом в очах.

Уперше я почула про Солан у загальному Skype-чаті, де такі, як я, дівчата-езотерички ділилися досвідом розуміння незвіданого. Вони написали їй майже оду: захоплювалися нестримною творчою енергією, фантазією, вмінням розкрити таємниці душі. Тоді я потоваришувала з нею у Facebook і подивилася її фотографії. Від її зображень віяло легкістю та незвичністю. Здалося, що ми схожі. Те, що вона мешкає в Україні, стало для мене приємним сюрпризом. Тому, як тільки у мене з’явилася можливість оплатити консультацію, я написала їй не замислюючись. Збіглося все: давнє бажання відвідати прекрасний Львів та привід для подарунка собі на день народження.

З Солан ми зустрілися на площі Ринок, у центрі Львова. Інтуїція мене не підвела — її енергетика була легкою. За приємною розмовою ми дісталися тихого парку. Там, на галявині, серед високих дерев, почалася консультація.

— Установи зв’язок зі своїми духовними батьками, — попросила Солан.

— Не можу.

— Чому? Що заважає?

Я довго мовчала, шукала відповіді. Але нічого, крім темного силуету, який я побачила на консультації Маари, не приходило. Солан продовжила ставити запитання.

— Подивися, хто це, який зв’язок між вами?

Як тільки я зосередилася на силуеті, він скинув свій темний плащ і піднявся вгору. Там  у просторі переді мною постала планета в теплих персикових та кремових тонах. Здавалося, на цій планеті небо вливається в море, а море з’єднується з небом. Суші не було.

— Що пов’язує тебе із цією планетою? — запитала Солан.

Я довго мовчала й нарешті відповіла:

— Не знаю… Я лише… тільки… подарувала їй веселку! — вирвалось у мене.

— Іолано, я бачу не веселку.

— Ну... я просто вдосконалила цю планету, додала їй яскравих барв. Так, точно — я подарувала яскраві барви подібні до веселки, — наполягала я.

— А я бачу інше. Зізнайся ж собі, нарешті, що ти там наробила. Це зовсім не "веселкова" історія. А ти — не біла та пухнаста.

Як же так: не біла та пухнаста? Я ж вважала себе тільки такою. Та щось у мені  заговорило. З’явилися внутрішні картинки і я побачила цілу історію.

До моменту втілення на Землі моя душа була на "персиковій" планеті співтворцем. Тоді я вирішила, що там бракує когось, хто б тішився цьому небу з морем, і створила маленьких фей із веселковими крильцями. Це були життєрадісні, швидкі, допитливі істоти без статі. Але інший творець так не думав — він вирішив, що планета не призначена для них.

Як це було схоже на мене! У дитинстві я завжди допомагала вдосконалити щось, незважаючи на те, просять мене про це чи ні. Моя сестра завжди з обуренням на це вказувала. "Але ж я роблю краще! Що ж такого? Чому не можна зробити краще?" Коли ти —всесильна сутність, яка не знає обмежень, яка сповнена творчих  імпульсів — Творець — то робиш так, як краще. Я згадала, як це бути всесильною, не знати обмежень та болю.

Оскільки мої істоти-ельфи почали змінювати планету, інший творець був розгніваний. У підсумку гармонія, що панувала в цьому світі, була зруйнована. Він почав переслідувати мене, так між нами утворився зв’язок.

Про це я розповіла Солан.

— Ну що, "біла та пухнаста", забирай свої енергії з цієї ситуації, — сказала вона мені.

— Визнаю, забираю!

Одразу до мене злетілися маленькі обшарпані істоти. Вони були в лахмітті, брудні та похмурі. У них я впізнала нещодавніх крилатих створінь, які побачила уві сні, де була містична стара з блакитними очима. Так ось, що нас пов’язує! Я — їхній творець.

Я подумки їх очистила, й вони засвітилися, проявили свої веселкові крильця. Потім помістила їх у велику сферу, попередньо наповнивши її своєю енергією. Мені здалося, що мої "кошмарики" швидко поснули, утомлені після довгих поневірянь.

Солан повернула мене в реальність:

— Тепер спробуй встановити зв’язок зі своїми духовними батьками.

Я знову зосередилася.

— Не можу.

— Що заважає?

— Я бачу всередині себе щось схоже на картинну раму.

— Усе правильно. Ти обмежуєш себе цією рамкою — тобі боляче, ти надто велика для неї, але терпиш. Подивися, що то за рамка?

Я довго ходила галявиною. Усі уявлення про свою сутність, усі знання мої внутрішні енергії — нічого не могло пояснити це обмеження, добровільно встановлене на себе. Я вже здалася й запитливо дивилася на Солан. Та зненацька посередині рамки з’явився хрест. Великий, золотий, із візерунками — бачила такі на картинках з Ватикану.

Я завмерла. І через кілька секунд сказала, не вірячи сама собі:

— Це зв’язок із християнським егрегором.

Ой, матінко! Я ніколи не була побожною. Іноді у важкі моменти я приходила до церкви, але моє уявлення про Бога не збігалося з загальноприйнятим церковним. Мої знання з езотерики не давали беззастережно прийняти християнську догму. Тому цей зв’язок мене здивував. Але Солан побачила більше за мене: