Малиново-помаранчевий дим, 28 травня 2017

Я продовжую думати про смерть. Може, тому сьогодні, вперше за останнє десятиліття, я пережила свій старий кошмар. Сюжет передати неможливо. Просто страх від передчуття, що має відбутися щось непоправне. Я пам’ятаю лише уривки, миті, де величезні істоти віддають мене, як трофей, злій відьмі, і цим прирікають на рабство. Уві сні важко дихати, усе навколо чорне та липке. Сильний страх та кайдани на руках і ногах сковують мене. Від довгого заціпеніння я прокидаюся.

Поволі отямлююся. Я вдома, в Черкасах, поряд спить донька — все добре. З полегшенням я повертаюся на бік і бачу, як із підлоги до мене піднімається малиново-помаранчевий дим. Він повзе, як звір, що готовий напасти будь-якої миті. У напівдрімоті я відвертаюся від нього, не бажаючи усвідомлювати, що це таке.

Вранці я запитала, що це за нічний дим? Нізвідки отримала відповідь: дим — це ефірна субстанція, запрограмована активізувати підсвідомість. У моєму випадку — пам’ять про жахливі події минулого життя. Малиново-помаранчевий дим просочувався через шкіру в променеву артерію, всмоктуючись усередину, щоб потім розповсюдитись по тілу через коло кровообігу й потрапити в мозок. І мозок потім сам малював образи в сновидінні. Колись я читала, що на енергетичному рівні емоції мають форму та колір. Але що їх можна програмувати та вводити в тіла людей — це мій особистий досвід.

А ще — несподівано почала боліти ліва рука. Неприємні відчуття були й раніше, але зараз біль посилився. І видимих причин для цього немає. Можливо, так приходить хвороба? Або моє тіло так відреагувало на малиново-помаранчевий дим. Я знову подумала про смерть. Однак усередині була спокійна —  прийму все як є, а потім вирішу: боротимусь чи змирюся з неминучістю.

***