Давній кошмар, 28 січня 2017

І знову сон — давно забутий дитячий кошмар про потойбічне створіння.

Уві сні я боюся наближення когось. Скликаю всіх рідних у бабусин будинок, зачиняю всі двері й чекаю. І ось двері відчиняються, незважаючи на всі замки, і в будинок входить маленька згорблена стара в чорному вбранні. Вона з потойбіччя, і тому я так її боюся. Стара пропливає повз мене. Я дивлюсь на свої тремтячі руки й застигаю від жаху. У цьому місці я зазвичай прокидаюся — страшна містична істота з’явилася в моїй буденності — що може бути гіршим? Але цього разу сон продовжується. Неймовірним зусиллям волі я змушую себе звернутися до неї: "Ти хто? Моє ім’я Іолана…". Кожне слово дається мені важко. Стара повертається до мене і я дивлюся в її очі... небесно-блакитні очі. У них немає ні ненависті, ні агресії, але немає й особливої приязні чи доброти. Просто ясний погляд, який нічого не висловлює. І я прокидаюся.

Я радію, що вже можу впоратися зі страхом і заговорити уві сні з потойбічною істотою. Тож вирішую продовжити й далі поговорити з цією старенькою. Уявляю її та повертаюся у свій напівсон. Вона приходить до мене. "Хто ти така? — питаю. — Навіщо прийшла?" Вона скидає свої чорні шати й піднімається у простір. Я піднімаюся за нею й бачу перед собою казкове створіння з прозоро-веселковими крильцями.

— Я прийшов подивитися, — відповідає створіння.

— Навіщо?

— Ми тебе боїмося... Я найсміливіший.

— Мене боїтеся? — дивуюсь я… — Скільки вас?

— Нас небагато.

Їх близько двадцяти. Усі вони — невеликі істоти з крилами.

— Хто ви? Навіщо приходите? Що вам від мене потрібно?

Але відповіді немає. Істоти з’юрбилися і дивляться на мене, як на божество. Більше я нічого не можу почути від них, тож повертаюся в земну реальність.

Мене бояться! Це дуже незвичне відкриття. Який зв’язок між мною та цими істотами? Чому вони можуть приходити в мої сни? Сподіваюся, що колись отримаю відповіді.

***