Голос, у трьох віконцях, але на одному екрані.

Після тієї розмови в чаті Христина ще довго сиділа з телефоном в руках.

Вона вже не відчувала тієї важкої тривоги, яка була зранку.

Але хвилювання все одно залишилося.

Просто тепер воно було іншим.

Не таким, яке змушує тікати.

А таким, яке нагадує: попереду щось дуже важливе!

Через кілька хвилин Мирослава написала в їхній чат.

Мирослава: Дівчата, пропоную сьогодні ввечері зробити відеодзвінок.

Не хочу все обговорювати тільки помідомленнями...

Адель одразу відповіла:

Адель: Підтримую. Бо Христина знову може написати нам десять повідомлень, потім видалити п'ятьі залишити одне слово " коротше"...

Христина засміялася, коли прочитала це.

Бо Адель, як завжди, влучила на всі 100%.

Вона справді могла годинами думати на одним реченням.

І навіть не тому, що не знала, що сказати.

А ймовірніше тому, що хотіла сказати правильно.

О восмій вечора на екрані з'явилися три маленькі віконця.

Три рзні місця.

Три різні людини.

Але зараз вони були ніби поруч.

- Нарешті, - сказала Адель, поправляючи волосся перед камерою.

- Я вже думала, що ви будете готуватися до цього дзвінка так само, як Христина до свого відео.

- Я ще навіть не починала записувати пробні чернеткові відео, а ти вже говориш про відео для знайомства..... - відповіла Христина.

- Саме тому я й переживаю... - серйозно сказала Адель.

Вони всі засміялися.

Перші хвилини вони говоррили про щось звичайне.... буденне.

Про роботу.

Про справи.

Про те, як пройшов день.

Христина показала свій блокнот.

- Я сьогодні знову писала плани, - сказала вона.

Мирослава усміхнулася.

- Ти зібрала вже більше планів, ніж деякі люди за все життя.

- Можливо. - відповіла Христина. - Але мені так спокійніше.

-  І це нормально, - сказала Мирослава. - Просто пам'ятай, що план потрібен для того, щоб допомогти тобі. А не щоб ти боялася його не виконати......)

Ці слова Христина запам'ятала.

Потім розмова перейшла до головного.

- Ви вже отримали свої питання? - запитала Христина.

Мирослава кивнула.

- Так. І саме про це я хотіла поговорити.

Адель одразу нахилилася ближче до камери.

- Зараз буде секретна інформація?

- Не секретна, - засміялася Мирослава. - просто цікава.

Вона зробила паузу.

- У кожного учасника будуть різні питання.

Христина здивувалася. Хоча десь далеко в думках розуміла, що це логічно.

Але все одно вголос лише з здивуванням сказала:

- Справді???

- Так. Спочатку я теж думала, що у всіх буде однакова анкета. Але організатори спеціально зробили інакше.

- Чому?

- Тому, що однакові питання часто дають однакові відповіді. Люди починають готуватися, дивитися, що сказали інші, і в результаті всі звучать майже а то і один в один однаково.

- А вони хочуть та й їм потрібно побачити людину, - тихо сказала Христина.

- Саме так.

Адель кивнула.

- Логічно. Бо можна навчитися красиво говорити. Можна зробити гарне відео. Можна правильно підібрати світло, вибрати правильний фон і десять разів перемонтувати.

Вона посміхнуласася.

- АЛЕ характер монтажем не виправиш....

Христина усміхнулася.

Це була саме та фраза, яку їй потрібно було почути.

- А у вас які питання? - поцікавилась Христина.

Мирослава розповіла про свої.

Адель теж поділилася своїми.

Вони порівнювали.

Обговорювали.

І навіть сміялися з деяких формулювань.

Але чим довше вони говорили, тим більше Христина розуміла одну річ.

Це не була звичайна відео-розмова.

Від неї не чекали ідеальної відповіді.

Від неї хотіла почути її історію... Її враження.

Через  дві години вони все ще були на зв'язку.

- Нам треба завершувати, - сказала Мирослава. - Бо завтра у всіх робочий день.

- Ще п'ять хвилин, - одразу сказала Адель.

- Ти завжди кажеш " ще п'ять хвилин" Як дитина... чесно.... - засміялася Христина.

- Бо іноді ці п'ять хвилин можуть бути найважливішими... - сказала Адель, ніби це закон.

Коли дзвінок завершився, Христина ще декілька секунд дивилася на чорний екран.

Вона відчула дивний спокій....

Попереду все ще була невідомість.

Київ.

Ще одна вже набагато серйозніша і вирішальна зустріч.

Німеччина.

Люди, яких вона ще не знала.( Тому, що не всі учасники пройшли відбір, а також це не лише з однієї області)

Але тепер вона має дещо більше , ніж просто  підготовлений блокнот.

Вона мала двох людей, які були поруч, навіть тоді коли між ними були сотні кілометрів...

І, можливо, саме це було найважливішою підготовкою.