Троє, по той бік екрану.

Відповідь не змусила себе довго чекати.

Мирослава:
«Я так і знала, що це повідомлення означає щось серйозне. Розповідай.»

За кілька секунд у чаті з'явилася Адель.

Адель:
«Я тільки відкрила месенджер, а тут уже інтрига з самого ранку. Давайте без секретів.»

Христина тихо усміхнулася.

Вона поставила чашку з уже трохи прохолодним м'ятним чаєм на стіл і кілька секунд дивилася у вікно. Потім зробила глибокий вдих і почала друкувати.

Христина:
«Сьогодні зранку мені прийшов офіційний лист від агентства. Усе підтверджено. Спочатку зустріч у Києві, потім міжнародна конференція в Німеччині. Але справа навіть не в цьому…»

Вона на хвилину зупинилася.

Потім написала ще одне повідомлення.

«Вони попросили записати відео-знайомство. Не рекламне. Не красиве. Просто чесно розповісти про себе, про свій блог і про те, чому саме я хочу бути частиною цього проєкту.»

Через кілька секунд Мирослава відповіла.

Мирослава:
«Тоді вони хочуть побачити справжню тебе. І це навіть добре.»

Христина:
«А якщо я не виправдаю їхніх очікувань?»

Адель відповіла майже миттєво.

Адель:
«Христю, ти вже починаєш придумувати проблеми, яких ще навіть не існує.»

Христина усміхнулася.

Саме цього вона й чекала від Адель.

Трохи гумору.

Трохи легкості.

І зовсім трохи здорового безладу.

Мирослава тим часом написала довше повідомлення.

Мирослава:
«Пам'ятаєш конференцію в Чернігові? Думаєш, тільки ти хвилювалася? Я перед своїм виступом взагалі була готова сісти на перший потяг додому. Мені теж здавалося, що навколо є люди набагато сильніші, цікавіші й досвідченіші за мене.»

Через хвилину вона продовжила.

«Після завершення конференції ми ще майже годину розмовляли з організаторами. Вони дуже уважно спостерігали за всіма. Не тільки за тим, хто красиво виступає чи багато говорить. Їх цікавило, як люди поводяться між собою, чи вміють слухати інших, чи залишаються собою навіть тоді, коли поруч багато незнайомих людей.»

Христина уважно читала кожне слово.

Мирослава:
«Я пам'ятаю, що вони кілька разів згадували тебе. Казали, що ти не намагалася привернути до себе увагу. Просто була щирою. І саме це їм запам'яталося.»

Христина на кілька секунд відклала телефон.

Вона зовсім не пам'ятала тих моментів.

Для неї Чернігів був просто знайомством із новими людьми.

Виявилося, хтось бачив значно більше.

Христина:
«Я навіть не думала, що вони звертали увагу на такі дрібниці…»

Мирослава:
«Для великих компаній це не дрібниці. Контент можна навчитися знімати ще краще. Монтаж можна покращити. Камеру можна купити новішу. Але щирість купити неможливо.»

У чаті ненадовго запанувала тиша.

Її перервала Адель.

Адель:
«Добре, поки ви тут красиво мотивуєте одна одну, у мене є тільки одне питання.»

«Хто буде десять разів слухати твоє відео-знайомство, поки ти не скажеш: "Все, тепер мені подобається"?»

Христина засміялася.

Вперше за останні дні так легко й щиро.

Христина:
«Мені здається… це будете ви.»

Адель:
«Правильна відповідь.»

Мирослава:
«І ми чесно скажемо, якщо щось буде не так. Але мені чомусь здається, що найкращий варіант буде саме той, де ти не намагатимешся нікого вразити.»

Христина відклала телефон.

Усередині вже не було тієї тривоги, яка не давала їй спокою зранку.

Попереду було ще багато підготовки.

Багато роботи.

Багато хвилювань.

Але тепер вона точно знала одну річ.

У цій історії вона вже не сама.