Між спокоєм і наступним кроком.

Ранок почався без поспіху.

Але вже не був таким тихим, як раніше.

Христина збиралася в Київ.

І це вперше звучало не як " поїздка".

А як подія.

Мімі ходила по кімнаті, ніби відчувала, що щось змінюється.

Христина відкрила шафу.

Довго не вибирала.

Просто діставала речі і відкладала назад.

- Це ж просто Київ..... - сказала вона сама до себе.

Але навіть ця фраза вже не звучала просто.

Телефон лежав на ліжку.

І кожен раз, коли він вібрував, вона реагувала швидше, ніж раніше.

Нові повідомлення.

Коментарі.

Реакції на відео.

Все ще було там.

Все ще працювало.

Але всередині вона вже не бігла за цим.

Вона ніби тримала дистанцію.

Наче вперше спробувала подивитися на свій блог з боку....... Очима читача.

- Я ж просто їду на зустріч..... - тихо сказала вона.

І одразу зрозуміла, що це не зовсім правда.

Це була не просто зустріч.

Це був рівень, після якого нічого не залишається таким самим.

Вона взала блокнот.

Той самий - робочий.

Відкрила сторінку.

і написала:

Київ - не фінал. це перевірка.

Зупииилася.

І додала:

" Чи я витримаю темп, який сама ж почала."

Вона довго дивилася на ці рядки.

Наче перевіряла себе через них.

Потім закрила блокнот.

Телефон знову завібрував.

Повідомлення від дівчат:

Мирослава:

" Ти вже виїхала?"

Адель:

" головне - не грай роль, просто будь собою."

Христина злегка усміхнулася.

Бо це було простіше сказати, ніж зробити.

Вона подивилася у дзеркало.

І вперше за довгий час не шукала " ідеальну версію".

Просто себе.

- Добре...... - сказала вона тихо.

- подивимось.

Вона взяла сумку.

І вийшла з кімнати.

Мімі залишилася вдома.

І в цьому було щось дивно правильне.

Наче це був маленький крок.

Але вже не в старе життя.

Любі читачі!

Так сталося, що між розділами була досить довга затримка, але я постараюся вам якнайшвидше продовжувати публікувати продовження!

Дякую за розуміння!!!!!