Коли тебе знову бачать.

Вона довго дивилася на кнопку " опоблікувати".

Відео вже було готове.

Світло - ідеальне.

Кадри - рівні.

Навіть занадто.

- Це я?... - тихо сказала вона, дивлячись на екран.

Тому, що виглядало красиво.

Але не зовсім чесно.

Вона згадала ті три дні.

Тишу.

Блокноти.

Цифри.

Роздуми.

І раптом зрозуміла:

" Ідеально - це не те, що повертає людей."

Вона повільно видихнула.

І натиснула " опоблікувати".

Серце чомусь забилося швидше.

Наче це не просто відео.

А повернення.

Христина відклала телефон.

- Все.... - сказала вона тихо.

- тепер або так, або ніяк.

Мімі просто підняла голову, ніби дала свій знак " Я теж тут. За всім спостерігаю. І теж не менш рада."

Перший звук - повідомлення.

Вона різко повернулася до телефону.

Коментар:

" Ти кудись зникла..... я вже думала щось сталося."

Другий.

" Нарешті ти тут, я скучила за твоїми відео."

Третій.

" Це щось по-іншому.... але мені подобається."

Христина повільно сіла.

І просто читала.

Один за одним.

Без аналізу.

Без перевірки статистики.

Просто читала.

І вперше за ці дні відчула не тиск.

А тепло.

- Вони реально мене чекали.... - тихо сказала вона..

І це звучало трохи здивовано.

Бо вона сама почала сумніватися.

Що це вже не так важливо.

Що її блог " просів".

Що вона вже не та.

Але ці слова під довгоочікуваним відео говорили інше.... Щось зовсім протилежне від її сумнівних думок.....

Вона відкрила ще один коментар.

" Ти не ідеальна - і саме тому цікава."

Христина усміхнулась.

І ця фраза зачепила сильніше, ніж будь-які цифри.

Вона відкрила блокнот.

Той самий - свій особистий.

Той самий - без надписів.

І написала:

Мене дивляться не через ідеальність.

Зупинилася.

І додала:

мене дивляться, коли я справжня.

Вона відклала ручку.

І вперше за останні дні нормально видихнула.

Телефон на столі знову завібрував.

Нові коментарі.

Нові вподобайки.

І тепер це не лякало і не додало мільйони негативних думок.

А навпаки.

Повернуло відчуття, що вона не втратила все за ці три дні.

- Значить, ще не пізно, - тихо сказала вона собі.

Вона встала.

Підійшла до вікна.

Одеса жила своїм життям.

І вперше за дуже довгий час вона відчула той самий стан.

Легкий.

Теплий.

Справжній.

Не ідеальний.

А живий.

- Не треба бути кращою за всіх, - тихо сказала вона.

- треба бути чесною з собою.

І ця думка вже не звучала як красива фраза.

Вона звучала як щось, що працює.

Христина повернулась назад до столу.

Взяла робочий блокнот.

І відкрила нову сторінку.

Зверху написала заголовок:

" План до Німеччини."

Але цього разу вона поруч вона дописала:

без втрати себе.

І це було важливіше за всі думки, цифри, плани.