Маршрут, який з'явився сам.

Вона не відповіла одразу.

Повідомлення залишилось відкритим.

І разом з ним - відчуття, яке не давало просто закрити це і "подумати потім".

Христина сіла за стіл.

Перед, нею лежав блокнот без надписів.

Вона відкрила чисту сторінку.

І вперше не писала емоції.

Вона почала розбирати.

Вгорі сторінки з'явилося:

Чернігів/ Київ/ Німеччина.

Вона подивилася на ці три слова.

І навіть це виглядало вже інакше.

Чернігів вже був знайомим.

Зрозумілим.

Майже безпечним.

Київ - серйознішим.

А Німеччина...

Вона навіть не одразу знала, що туди написати....

Все, що приходило в голову, звучало однаково:

велике.

незнайоме.

інший рівень.

Христина провела лінії між словами.

Це вже не було просто "зустріч".

Це виглядало як рух кудись далі, ніж вона планувала.

Вона відклала ручку.

І взяла телефон.

Цього разу не через звичку.

А щоб зрозуміти.

Вона почала шукати інформацію.

About You.

Сайт.

Соцмережі.

Інші блогери.

Компанії.

Відео.

Імена.

Вона відкривала одне за одним.

І що більше дивилась - то сильніше відчувала різницю.

Це був не просто бренд.

Це був маштаб.

І вперше вона побачила себе не як глядача.

А як частину цього списку.

- Це реально?... - тихо сказала вона.

Мімі підняла голову.

Христина усміхнулась, але в цій усмішці було більше напруги, ніж радості.

Вона відкрила чат.

" Мої дівчулі".

Довго дивилась на поле для повідомлення.

Потім написала:

Христина:

" Привіт.... Дівчата...... мені написали з About You."

Кілька секунд.

Мирослава:

" ОГО. Ти серйозно?"

Адель:

" ШООООООО? Я не вірю. Це вже не просто шанс, це вже інший рівень."

Христина дивилась на екран.

І написала:

" Там спочатку зустріч в Києві..... 17.01. 

А потім ТА САМА конференція-зустріч в Німеччині."

Пауза.

Адель:

Ти поїдеш.

Не питання.

Факт.

і потім додала:

" не всім випадає така можливість. Такий ШАНС!!!!

Христина злегка усміхнулась.

- Я навіть не знаю, чи я до цього готова....... - 

      прошепотіла вона.

І відразу сама собі відповіла подумки:

" А КОЛИ ТИ ВЗАГАЛІ БУЛА " ГОТОВА"?

Вона повернулась до столу.

Блокнот досі лежав відкритий.

Чернігів.

Київ.

Німеччина.

Тепер це вже НЕ виглядало як список.

ЦЕ виглядало як маршрут.

Вона взяла телефон.

Відкрила повідомлення від агенства.

І цього разу не шукала причину відкласти.

Вона почала писати:

" Доброго дня. Дякую за запрошення та довіру.

Мені цікава участь у проєкті.

Готова приїхати на зустріч у Києві 17.01 та розглянути подальшу участь у конференції."

Вона перечитала.

І натиснула " надіслати".

Телефон тихо клацнув.

І разом із цим усе стало ніби стало чіткіше.

Не легше.

А зрозуміліше.

Вона відклала телефон.

І вперше за ці дні відчула НЕ паузу.

А рух.

- Схоже, ми їдемо далі, - тихо сказала вона, дивлячись на Мімі.

Мімі ледь поворохнула хвостом.

І цього було достатньо.