Між двома точками.

Потяг рухався рівно.

Монотонно.

Так, ніби цей звук існував завжди - ще до неї, і буде після.

Христина сиділа біля вікна, притилувшись плечем до холодного скла.

За ним - темрява.

І тільки іноді - розмиті вогні, які з'являлися і зникали так швидко, що не втигали стати чимось знайомим.

Вона не спала....

Хоча намагалась.

Заплющувала очі, змінювала положення, наііть накривалась пледом , але сон не приходив.

Наче її думки не давали їй дозволу відключитися.

У вагоні було тихо.......

Хтось уже спав.

Хтось тихо гортав телефон.

Хтось просто дивився в одну точку.

І ця тиша була не заспокійливою.

Вона була важкою.

Христина дістала телефон.

Екран загорівся різко, майже чужо.

Нові повідомлення.

Реакції на stories.

" Я в дорозі"

Люди писали:

" гарної поїздки"

" чекаємо контент"

" ти така натхнена"

Вона прочитала декілька повідомленнь.

Навіть відповіла на одне.

Коротко.

Звично.

Так, як завжди.

І відклала телефон.

Все виглядало правильно.

Навіть ідеально.

Саме так, як мало бути.

Вона їхала далі.

На співпрацю.

На новий етап.

На те, про що колись мріяла.

Але всередині не було відчуття руху вперед.

Було відчуття, ніби вона щось залишила.

І це " щось" було занадто важливим, щоб просто не помічати.

Христина знову подивилась у вікно.

Темрява.

І відображення.

її власне.

Спокійне.

Але вже трохи інше.

Вона провела пальцями по екрану телефону.

І відкрила галерею.

Останні фото.

Мімі.

Свято.

Кульки.

Світло.

Маленькі моменти, які ще кілька днів тому були реальністю.

Христина затримала погляд довше, ніж потрібно.

І швидко заблокувала телефон.

Наче боялася залишитися там надто надовго.

Потяг трохи хитнувся.

І вона глибоко вдихнула.

Повітря було іншим.

Не домашнім.

Не звичним.

Вона вперше за весь цей час в дорозі дозволила собі подумати прямо.

Без відволікань.

Без " потім".

Я справді поїхала.

Ця думка прозвучала тихо.

Але дуже чітко.

І разом із нею прийшло інше відчуття.

Не паніка.

Не страх.

Щось більше....... Щось глибше..........

НЕВІДОМІСТЬ.

Христина повільно заплющила очі.

І  цього разу не намагалася змусити себе заснути.

Просто сиділа.

Слухаючи, як потяг їде кудись далі.......

Туди, де вже все буде інакше.