24.12.2066

П'ять днів тому Бог забрав світло. На землю опустилася вічна темрява, вічна ніч. Але ми не дуже переживали, у нас були електростанції, ліхтарі, місяць і зорі.

Чотири дні тому Бог забрав небо. Вчені називали це руйнуванням атмосфери, але для мене це було одне й те саме. Не стало чим дихати, температура почала змінюватися надто різко, каміння почало падати з неба. Та все ж у нас були розумні будинки і надміцні матеріали, тож ми прийняли і це. 

Три дні тому Бог забрав рослини. Буквально. Все зів'яло. Трава, кущі, дерева. Все, що давало нам кисень і їжу. Але і тут ми викрутилися, 3D-принтери могли надрукувати будь-яку страву, а кисень почали роздавати в балонах. 

Два дні тому Бог забрав Місяць і зорі. Вони просто зникли. Місяць, де жило безліч людей просто пропав. Ті, хто в той момент летіли туди описували це як “пшик” і немає. Вчені і політики почали екстрені трансляції, в яких намагались пояснити ці природні явища, обіцяли створення штучної атмосфери і все в тому ж дусі. 

А вчора Бог забрав риб і птахів. Ну як забрав, вони просто загинули. Масово. Жити залишилися тільки ті, що знаходилися на території монастирів. І тоді матінка-настоятелька згадала Книгу Буття, де Бог створював світ за сім днів, провела аналогію і почала бити на сполох. Вона писала і дзвонила всім кому може, і завжди говорила одне і те саме: на шостий день Бог створив людину. 

Сьогодні шостий день. 

Ми всі молимося в кафоліконі без перерв на сон та їжу, а послушниці намагаються привести на територію живих тварин і птахів, що ще залишилися поза монастирем. Я пишу це на шматку паперу, який знайшла на лавці, щоб не забувати. Матінка-настоятелька кличе всіх на утреню… 

… Бог забрав тварин. І сьогодні прийшли янголи. Ми бачили це на трансляції. Це було страшно. Дуже. На іконах янголи схожі на людей. Не схожі. Матінка назвала їх Офанімами і Престолами. Вони страшні. Мені страшно. Їх очі ніби дивляться в душу. Вони з'явилися в кожному місті. І прийшли Серафими. Величезні вогняні стовпи. Вони випалили все. Всіх. Мені дуже страшно… 

… В монастирі з'явився Херувим. Він дивний, у нього чотири обличчя. Він сказав що ми праведні, що ми будемо жити. Навколо монастиря ожила трава, і небо. Тепер ми бачимо зорі, і сонце, і місяць. Але вони не такі. Як на картинці. Але у нас знову є світло, небо, життя. Матінка наказала молитися. Ми молимося. Дякуємо Йому за милість… 

… Скоро спати. Я вирішила продовжити описувати, що відбувається зі мною. Завтра католицьке Різдво. Ми також будемо святкувати. І завтра сьомий день. День, коли Бог відпочивав. Ми вижили. 

***

Будь ласка, оціність новий формат історій. 

З повагою, Автор