ГЛАВА 5

Майже два тижні, починаючи з Різдва, Поліна спала як немовля. Вона швидко засинала з вечора, і вранці прокидалася з гарним настроєм та повна сил. Їй снилися лише гарні, легкі сни, які не давали навантаження на мозок. В них були квіткові поля, які простягалися куди тільки діставав погляд.

Не яскравих кольорів, а лише стримані пастельні тони, які заспокоювали та давали відчуття умиротвореності. Набігавшись по полю, Поліна лягала у квіти, вдихаючи їх запах і спостерігаючи за поодинокими хмаринками. Іншого разу їй наснилося море в якому вона плавала насолоджуючись красотами підводного світу. Дівчина не затримувала дихання, а дихала вільно, ніби знаходиться на суші. Глибинні мешканці зовсім не боялися Полю, а навпаки, побачивши пливли до неї. Полінка і сама не звичайна дівчинка. В неї замість ніг, риб'ячий хвіст.
Сновидіння ніколи не повторювались, та всі вони були схожі неквапливістю і розслабленістю. Але це до сьогодні.
Прокинулась Поліна серед ночі, від того, що замерзла. На дворі світив місяць і в кімнаті було досить освітлена, щоб дівчинка побачила пар, який йшов від її рота, після видиху. Через відчинене вікно, всередину, вдирався морозяний вітер і гуляв по кімнаті. Дівчина готова заприсягнутися, що не чіпала вікна. - "Може мама провітрювала кімнату та не зачинила і його відкрило поривом вітру".- Прийшло їй на думку.
Поля хотіла вкритися з головою і грець з тим вікном, та все ж наважилась і вибралась з-під теплої ковдри. Наблизившись до вікна, потягнулась, щоб закрити його, але погляд впав на сад. По доріжці йшла та сама дівчинка, яку вона бачила уві сні, або може то було на яву, в день народження, а точніше вночі після дня народження. Незнайомка, не звертаючи уваги на мороз, як і першого разу, вдягнена була лише в легку сукню. А від вигляду босих ніг на снігу, Поліні стало ще холодніше. Незнайомка обернулась і не підіймаючи голови поманила рукою. Вона звала за собою і Полінка здогадалась про це. Але виходити на мороз посеред ночі, та ще й до дівчини-привида, принаймні Поля так, для себе, ідентифікувала нічну гостю, вона не наважилась. Десь в душі сподіваючись, що це усього лише сон. Поліна, закривши вікно, і декілька разів посмикавши за ручку, щоб переконатись, що воно зачинене, залізла під тепленьку ковдру.
Тільки-но вона зігрілась і почала засинати, як знов відчула прохолоду. Поліна вилаялася, та як би не було важко, піднялась з ліжка і підійшла до відчиненого навстіж вікна. Дівчинки-привида на цей раз на підвіконні не було. Цікавість узяла гору і Поля глянула вниз. Незнайомка сиділа на гойдалці та рукою кликала її до себе. Поліна не збиралась і на цей раз йти на двір, тому стала зачиняти вікно. Їй це майже вдалося та коли рами зімкнулись, задув сильний вітер й вікно відчинилося з такою силою, що ледь скло не вилетіло, а Поля не втримавшись, від нього інерції, впала на підлогу.
- Та скільки можна. - Вилаялася дівчинка підіймаючись. - Я спати хочу.- Ось тут вона збрехала. Сну не було в жодному оці.- Чого ти від мене хочеш?- Звернулась вона до об'єкта своєї роздратованості. Але незнайомки ніде не було видно, лише гойдалка повільно рухалась взад вперед. Поля вже хотіла в наступний раз зачинити вікно, як, придивившись, побачила на гойдалці чорний клубочок.

Спершу вона не помітила його, бо світло від місяця потрапляло на нього, лише коли сидіння гойдалки опинялося у певному положенні. Це був Жульєн.
Поліна стрімголов спустилася у вітальню і в одній піжамі та швидкоруч взувши мамині уггі, вибігла в сад. Пробігши по засніжених доріжках, Поля дісталася гойдалки, яка виявилась порожньою.
- Невже мені здалося? - Поля засумнівалася, а чи на справді, вона бачила саме кота. Може це тінь чогось, яку видно тільки з гори.- Жульєн.- На всяк випадок погукала молода відьма. Не розуміючи як вчинити далі вона, всілась на гойдалку, щоб зібратись з думками. Та тільки її ноги відірвались від землі, гойдалка самостійно почала розгойдуватись. Черевики злетіли з Поліниних ніг, а сама вона ледве втрималась, схопившись за поручні. Гойдання ставали все сильніше, а Полінка підлітала все вище. Здавалось ще трохи й гойдалка зробить повне коло, або пасажирка вилетить з неї. З наступим злетом, все так і вийшло. Гойдалка завмерла до гори дриґом. Поля бачила садову доріжку, вислану різноколірною плиткою і відчула, що падає.
Ось вже нема ані плитки, ані гойдалки, а перед нею стоїть гидка стара, за описом дуже схожа на злу відьму зі щоденника.
-Ти вважала, що можеш обдурити відьму?- Крізь гнилі зуби, сморід яких міг збити з ратиць бика, прошипіла вона.
Полінка подивилась по сторонах, щоб впевнитися, що більше нікого нема і стара звертається саме до неї. На жаль, дівчина не побачила жодної живої душі, а місце де вона зараз знаходилась нагадувало замок відьом.
-Я ж попереджала, не треба чаклунства.
- Ви мене з кимось переплутали.
- Ха-ха-ха! А як же. Хіба не тобі захотілося стати білою відьмою?
Поля звичайно знала відповідь, але промовчала.
- Чого мовчиш, язика ковтнула? Я можу зробити так, що ти його насправді ковтнеш і більше не промовиш ані слова. Як тобі таке?
"Що за маячня"- думала дівчина."Це не моя історія і мене взагалі тут не повинно бути".- А вголос сказала. - Послухайте, я насправді вивчила декілька заклять і розумію ваше незадоволення, та я нікому не хотіла завдати шкоди.
- Той то й воно. Якби ти застосовувала магію для знущання, завдаванню болю, а найкраще смерті звичайному люду, то питань до тебе не було б.
- Так, а я завдавала? - Пригадала Поля випадок на сцені з Жаннкою.
- Я бачу, ти з мене знущаєшся.- Від злості на і так зморщеному обличчі відьми, з'явилися цілі канави. - Я зроблю з тобою те саме, що зробила з тою маленькою нахабою, яка також мріяла чаклувати на благо людей.- Стара високо занесла посох і зі всього розмаху вдарила їм Поліну.
Прийшла до тями Поля лежачи на землі. Перед очима все пливло яскравими візерунками.
- Ура. Моя рідненька.- Коли в голові трохи розвиднілося, закричала Полінка гладячи руками плитку на садовій доріжці.- Я вдома. Ха-ха. Вдома.- Відчуваючи крізь тоненьку нічну сорочку холод, вона спробувала піднятися. На диво це вийшло без болісно.- Дякувати, нічого не зламала. - Але на лобі дівчинка намацала болючу кулю. - Це й не дивно, так з гойдалки луснутись.- Знайшовши черевики, не стала взуватись, а засунула їх під руки та босоніж поплелась в будинок. Увійшовши в будинок Поля кинула погляд на диван, де безтурботно спав Жуля, та піднялась до себе.
Перше що зробила Полінка, як прокинулась, це обережно доторкнулась до лоба. Вона сподівалась, що результат учорашнього гойдання не сильно збільшився за ніч, і кепкою можна бути все приховати. Ні пальці, ні сам лоб нічого не відчули. Жодного натяку на травму.- Виходить це все було сном. І тоді коли вона ніби спала і коли ніби просиналась.- Поля з силою потерла постраждале місце.- Немає навіть натяку на біль. Але дівчина реально відчувала його коли впала з гойдалки. І ще ця стара. С якого рядна вона наснилась? Може це якесь попередження.
-Треба буде перечитати ще раз щоденник, може там знайду підказку яку спершу не помітила. Після сніданку цим і займуся.- Вирішила Поліна.
Було б сказано. В плани увірвалась Іра, запросив подругу на ковзанку. Поля до нестями полюбляла кататися на ковзанах тому не відмовилась, геть забувши про щоденник. Швиденько поївши, Поля закинула в рюкзак ковзани та термос, з гарячим чаєм. Звісно там продають чай, але такого смачного, як заварює мама, не знайти. Юля на свій смак змішувала чорний і зелений сорти, додавала сушену полуницю і листя чайної троянди. Коли їх аромат розкривався, під впливом окропу, пройти мимо було не можливо. Саме тому Поліна ніколи не відмовлялась від термоса.
Поля вже перевзувалась, коли до неї підбігла весела Іринка.
- Привіт! Як я рада тебе бачити.- Іра обійняла подругу, а за її спини з'явився Саша.
- Привіт! - Хлопець загреб у свої обійми обох дівчат, мало не заваливши однокласницю, яка ледь встояла на ковзанах.
Полінка трохи засмутилась, що прийшов і Сашко. їй хотілось побути з найкращою подругою вдвох. Попліткувати, подуріти. При сторонніх такого як наодинці не вийде. А може Поля, трохи заздрила Іринці.
Не тому, що вона з Сашкою, а тому, що в подруги є хлопець, а в неї нема. Та це швидкоплинне почуття миттєво випарилося.
- Я також дуже рада вас обох бачити, тільки не зваліть мене. Не хочу лоба набити.- В Поліни засвербіло те місце, яким вона вдарилася уві сні.
Сашко обережно відпустив дівчат і попрямував до стійки, над якою була вивіска "Прокат ковзанів та засобів захисту", бо своїх вони не мали.
- Ти вирішила і Сашка покликати? - Поцікавилась Поліна.
- Насправді це його ідея піти на ковзанку. І запросити тебе, також він запропонував.
- Оце так подруга. Тобто я тобі вже не потрібна. Не очікувала.- Поліна навмисно перегравала, показуючи незадоволення.- Дякувати Саші, що не забув про мене. Так, дивись, він невдовзі стане моєю найкращою подругою.
Дівчата розсміялися.
- Вам би тільки реготати? З якої причини цього разу?- Хлопець протягнув Ірині ковзани.- Тридцять дев'ятого не було, узяв тобі сорок третій. На виріст.
-Я не зможу в таких кататися - Зарепетувала Іра, та глянувши на нашивку, в середині чобота, побачила цифру тридцять дев'ять.- Ха-ха-ха. Мабуть, це твої. Що, тридцять шостого не було і ти собі також узяв на виріст?
- Капець. Усі такі гострі на язик. Не вийде втілити дитячу мрію стати коміком. Мабуть, доведеться йти працювати на завод.- Самоіронія Сашка завжди рятувала.
- Навіщо ж на завод? Іди ось в прокат. Ти кожному підбереш потрібний розмір.- Поля приєдналась до підколювання над однокласником.- і нам може знижку зробиш.
- Це не робота, а мрія. Тепло, сухо і дівчат гарненьких повно. Дякую за пораду.
- Я тобі дам дівчат.- Іринка легенько вдарила свого хлопця ковзаном в живіт.
-О-о-о.- Сашка вдаючи, що йому боляче, зігнувся навпіл.
- Не прикидайся, бо зараз ще й по дупі отримаєш. І набагато сильніше.
- Добре. Ви тут перевзувайтесь, а я пішла. Тільки не повбивайте один одного.- Поліна перестрибнула бортик й ставши на лід відштовхнулась та поїхала по колу. Людей було не багато і вона, набравши швидкість, вправно маневрувала між ними. Поля з раннього віку ходила на ковзанку, тому почувалась як риба в воді. Дівчина навіть шкодувала, що вона не займалася фігурним катанням професійно.
Цей вид спорту, поєднує в собі силу та витримку хокею, грацію і гнучкість гімнастики й неймовірну красу танцю.
Саша вже був готовий, а Іринка все ще боролось зі шнурками.
- Або ковзанка закриється, або лід розтане, поки ти нарешті зашнуруєшся. Зараз допоможу.- Хлопець спустився на коліна.
- Як романтично.- Розквітла дівчинка. У своїй голові вона вже намалювала картину в якій парубок дістає обручку і робить пропозицію руки та серця.
- Ти вийдеш?
- Звичайно так. Я вийду за тебе.
- Я кажу, сама вийдеш на лід чи допомогти.- Не зрозумів Саша.
- Сама.- Ірка повернулась з небес на землю і з незадоволеним обличчям вийшла на лід, в той самий час, коли повз на швидкості проносились подруга.
Перед тим як виконувати елементи складних фігур чи стрибки, треба як слід розігрітись. Що і робила Поля, намотуючи коло за колом поступово прискорюючись. Вона єдина хто носився по ковзанці як скажена, інші ледве переставляли ногами. Обганяючи чергового такого фігуриста в лапках, проминуло щось знайоме для Поліни, але воно швидко зникло. Погляд дівчини рискав поміж людей так само як і думки в голові. Коли вона знов побачила, все стало зрозуміло. Сукня. Її увагу привернула саме вона. Дівчинка в такій самій сукні яка була на незнайомці зі сну, їхала попереду. Вона також швидко рухалась, як і Поля. Поліна прискорилась, намагаючись наздогнати дивачку. Вона лише хотіла побачити обличчя.
- От скажена. Не можна обережніше? - Іринка насилу втрималась на ногах, після того, як її ледве не збила подруга.
Усі силуети розмилися, а в фокусі залишилась тільки ціль. Швидка та постійно висковзуючи. Як Поля не намагалась, а скоротити відстань між нею і незнайомкою не вдавалось.
-Що це з нею? - Запитав Саша, дивлячись як Поліна небезпечно кружляє по ковзанці.
- Не уявляю. Може енергетиків перепила.
Друзі не зводили погляд з подруги, яка роблячи наступний віраж, не втримавшись, з шаленою швидкістю, влетіла в огороджувальну стіну, на якій висів рекламний щит. Гуркіт було чутно, навіть за межами ковзанки.
Поки Сашко з Ірою примчали, Полінку вже підняли та всадили прямо на лід. Небайдужі, за допомогою леза ковзанів, зішкрібали лід і прикладали постраждалій до лоба, на якому красувалася ґуля.
- Дівчинка, ти мене чуєш?- Чоловік схилився над постраждалою.
- Чую.- Поля не зовсім розуміла, що відбувається і чому цей чоловік ставить їй запитання, але все ж відповіла.
- Пам'ятаєш своє ім'я і яке сьогодні число?
- Так.
- Не "так", а назви.
- Десяте січня, а звуть мене Поліна.
- Що з нею? Вона жива? - Розпихаючи натовп, підбігли Ірка з Сашкою.
- Не хвилюйтеся, жива. Я лікар і зараз зроблю поверхневий огляд, а потім вирішу викликати швидку чи своїми ногами піде в лікарню.- Чоловік дістав мобільник і увімкнувши на ньому ліхтарик підніс до ока постраждалої. Він світив то зблизька, то відводив телефон трохи далі, таким чином перевіряючи реакцію зіниць та роботу мозку. Потім лікар узявся промацувати кінцівки, натискаючи кожного разу у новому місці.
- Впевнений, що швидка не потрібна. Хоча ґуля на голові вже майже стухла, та все ж радив би показатися в лікарні. Травма голови це не жарти. Ви її друзі? - Чоловік звернувся до переляканих Саші та Іри.
- Так.- В один голос відповіли товариші.
- Посадіть її на лавку, щоб нічого не застудила собі. Нехай пів годинки посидить. Дайте попити чогось теплого і не відходьте від неї. Зрозуміло?- Отримавши схвальну відповідь, лікар звернувся до Поліни.- Якщо стане погано, запаморочиться в голові чи знудить, нехай твої друзі покличуть мене. Я буду тут ще з годину.
- Гаразд. Дякую вам дуже.- Поля зобразила щось на кшталт посмішки.
- Це дуже дивно Видав Сашко, коли натовп спостерігачів роз'їхався.
Полінка також так вважала, тому занепокоїлась, що саме він мав на увазі.
- Дивіться.- Хлопець вказував на рекламний щит за спиною Поли.
Щоб його побачити, Полі довелося підвестись, не без допомоги друзів. В її вухах зашуміло, але трохи постоявши все минуло. Весь цей час, Іра й Сашка тримали її під руки.