ГЛАВА 3

Поліна сидячі за столом поглинала панкейки, з шоколадно-горіховою пастою. Мама, хвилину назад, зняла їх з пательні й шоколад танув на них та стікав донизу. Виглядало це гарно, наче з реклами. І на смак було не гірше. Настрій у дівчини був чудовий і не тільки завдяки смаколикам. Після вчорашньої феєричної вистави, сьогодні її чекав день слави, чого не скажеш про Жанну. Такої ганьби не побажаєш навіть ворогу. Хоча, мабуть, вона її, певною мірою, заслуговувала. Не треба було чіпати беззахисну тваринку. Школа гудітиме, обговорюючи події, які сталися на святі, смакуючи подробицями, так само як Поліна смакувала сніданком. Але на жаль сподівання на чудовий день обірвав телефонний дзвінок. Юля відставила пательню з плити та взяла слухалку. Поліна може б й не звернула уваги на цей дзвінок, але мама лише привіталась, а весь інший час лише слухала та кидала підозрілі погляди на дочку. Дівчинка відчула, що щось трапилось. Чомусь на думку відразу прийшла Жаннка. Може та психологічно не витримала і в неї поїхав дах. Чи взагалі стрибнула з моста. Полю почали мучити докори совісті. Мабуть, не потрібно було так жорстоко мститися. В голові почали з'являтись страшні зображення з кладовища, де стоїть могила з фотографією її колишньої однокласниці. Буйна фантазія завела б Поліну ще далі, але мама висмикнула її с думок.
- Так, звичайно я буду. До побачення.- Юлія натиснула відбій і присіла напроти дочки.
- Що там? - Не витримала дівчинка.
- Дзвонила директорка. Хоче бачити мене після закінчення уроків.
-Вона пояснила причину?
-Не зовсім. Сказала це стосується інциденту на святі, але всі подробиці розповість при зустрічі.- Жінка серйозно подивилась на дочку.- Може ти мені щось розповіси?
-Я навіть не знаю, ніби нічого поганого не зробила.
-Навіщо ж тоді викликати?- Дивувалась Юля.
Поліна трохи повагавшись, все ж вирішила розповісти мамі про вчорашні події. Ну звісно вона змовчала про магію, загостривши увагу на незрозумілій поведінці Жанни.
-Знову ця Жаннка.- Тяжко видихнула жінка, дослухавши розповідь дочки. - Незрозуміло тільки одне, чому завинила вона, а викликають мене.
Поліна на це тільки знизала плечима.
- Гаразд, не будемо гадати, підемо і подивимось.
Від гарного настрою, в Поліни, не залишилось і сліду." Це ж треба зіпсувати такий чудовий день".- Подумала вона.
Дівчина дуже розлютилася, на колишню однокласницю, але все одно зраділа, що з тою не сталося біди й вона жива та здорова.
В школі як і передбачала Поля, всі розмови кружляли навколо Хелловіну, а найбільше обговорювали саме її. Відчувати себе популярною та отримувати стільки уваги було приємно. Звісно згадували й Червоний капелюшок, зі сміхом, передивляючись та пересилаючи один одному, відео на телефонах. А ось з виступу Поліни, не було жодного запису. Можливо припустити, що не спрацювали камери в телефонах, хоча це малоймовірно, бо Жанну зняли десятки дітей з різних ракурсів, а тут жодна нічого не зафільмувала. Скоріше з усього, припустила відьма, справа в магії. Зачарованим глядачам було не до знімання і це на краще.
Пролунав дзвінок на урок. Гучний звук розігнав дітей по класах і Поліні знову стало сумно. Хвилину назад на неї дивилися сотні очей, які захоплювались нею, а зараз вона на самоті стояла посеред порожнього коридору. Зайшовши до класу,  останньою, дівчина, минула місце, де зазвичай сиділа та пройшла у кінець кабінету і вмостилась за останню парту. Іринки сьогодні не було у школі, і Поліні не хотілось ані сидіти самій перед очима вчительки, ані брати активну участь у навчанні. Тому вона вирішила сховатися якнайдалі, сподіваючись, що її не помітять й не викличуть до дошки. На  щастя, була нова тема, і математичка розповідала якусь теорему. Поліна її зовсім не слухала й діставши телефон натиснула на значок інстаграму. З вчорашнього дня кількість її підписників виросла з двохсот до майже півтори тисячі, і це не могло не тішити. Погортав стрічку їй це дуже швидко набридло, й вона вийшла з додатку. Вирішив, що, мабуть, варто хоча б щось, законспектувати з нової теми, Поля полізла в рюкзак за зошитом. Та першим до її рук потрапив щоденник, і він був не шкільний. Дівчина могла побожитися, що не клала його в рюкзак. Не втримавшись вона розкрила щоденник й під буботіння вчительки, поринула у читання. 

" Нарешті у мене з'явилася вільна хвилинка і я можу приділити її щоденнику. Хоча дехто вважає, що вся увага потрібна діставатись тільки йому. І звичайно цей хтось, це Хвостику. Варто мені сісти з підручником за стіл, саме як зараз, він починає стрибати на мене, лазити по голові та щось шукати у волоссі. Потім його настрій кардинально міняється. Невгамовний треться, своєю пухнастою мордочкою, об мої руки, випрошуючи ласки. І якщо він її не отримує, то кусає за пальці. Хоча й отримуючи бажане, через деякий час, тваринці це набридає і його зуби впиваються в шкіру. Він не стискає зі всієї сили щелепи, а лише грається, та все одно залишає невеликі подряпини, яких на моїх руках вже безліч. Я вирахувала як з цим боротися. Сідаючи за навчання трохи раніше, я виконую всі забаганки улюбленця. Отримавши порцію пестощів та награвшись, він залазить до мене під кофту і засипає, і ось тоді я можу спокійно займатися. Сьогодні не було виключенням. Відчуваючи у себе за пазухою тепло від більчонка, я поринула пізнавати світ чаклунства.

Наступні два закляття, які я вивчила були трохи схожими одне на одне, але це тільки здавалось. Перше робило мене невидимою. Це прикольно. Воно дає тобі зробити багато неймовірних речей. Мабуть, всі в дитинстві мріяли стати людиною-невидимкою. Піти до крамниці та з'їсти там усі цукерки чи тістечка. Не дивлячись на можливості, які відкривало це закляття, були й недоліки. Воно будувалося на затьмаренні уяви людей. Ти не ставав прозорим, тебе просто не помічали. Але з появою нової людини, ти вимушений був читати закляття знов. У людей, які тебе побачили, а потім потрапили під дії чар виникав дисонанс. Вони крутили головою, шукаючи куди ти раптом зник, а деякі взагалі лякалися. Це ускладнювало застосування закляття, а інколи взагалі унеможливлювало. Наприклад в людних місцях, де нові люди з'являлись постійно.
Друге закляття відокремлювало твою свідомість. Тіло залишалося на місці, при цьому не виглядаючи мертвим чи сплячім. Воно навіть могло виконувати якісь примітивні рухи. Наприклад дивитись у вікно і махати рукою всім перехожим. Взагалі то все, що не потребує роботи твого мозку, а лише механічних дій. Можливо навіть їсти, бо коли ти за столом читаєш книгу, то твій мозок зайнятий саме нею, а котлети з кашею самі потрапляють до твого роту, жодним чином не задіявши свідомість. На відміну від першого закляття, це не давало змоги їсти цукерки в крамниці чи взагалі брати й підіймати предмети. Ну звичайно ніхто не заважав вам використати магію і щось кудись посунути, або відкрити двері. Хоча і це було зайвим, бо для тебе не існувало ані стін, ані замкнених дверей. Ти був безтілесним і міг йти куди завгодно навпростець.
Недоліки та переваги були, як в першому, так і в другому заклятті."