Глава 5. Нещасливий день

З самого ранку у Ембер не склався день. Вона розбила тарілку, потім Луна перекинула вазу з маминими квітами. Коли Кетрін все це побачила, накричала на дочку. А Луну закрили в кімнаті. Через дві години прибирання, міс Веллі все ж заспокоїлася. Кетрін запропонувала Ембер вигуляти собачку і заодно прогулятися самій. Дівчинка погодилася. Однак Луна не була задоволена тим, що її тягнуть на вулицю. Вона почала гризти поводки, гарчати на Ембер і маму. Намотувати кола по квартирі, але все ж Ембер пішла вигуляти Луну. А Кетрін тим часом готувала обід. Гуляючи вулицями Ліло, Ембер розглядала вивіски про допит Елізабет Морлі, а Луна дивилася на інших вуличних псів. Стоячи на тротуарі, Луна різко смикнулася вперед, так що повідець у Ембер вилетів з рук, а дівчинка, через несподіванку, аж впала на землю. Вставши з тротуару і обтрусившись, Ембер помітила, що Луни ніде немає, а у неї подряпане коліно. Дівчинка взяла в руки повідець, який лежав недалеко від неї. Ембер згадала, що Луна побігла за ріг будинку. Оговтавшись від шоку, дівчинка побігла слідом за тер'єром.

Як була здивована Ембер, побачивши, що Луна сиділа на руках у її колишньої господині – Хлої Еверс, яка, швидше за все, проходила поруч. О, Ембер! Тримай свого тер'єра, а ти, Луна, більше не тікай від неї. Гав! Почулося у відповідь господині. Дякую, міс Еверс, і вибачте Луні за таку поведінку. Нічого! Я звикла. Коли Луна жила у нас, маленькою собачкою, вона стрибала на руки до всіх знайомих людей. До мене, до мого чоловіка, сина, племінника. До всіх! Весело у вас там було. Через сміх сказала Ембер. І не кажи, дівчинко, ну добре... Я пішла. До побачення, Луно, до побачення, Ембер. Передай мамі привіт! До побачення, міс Еверс! А ти, маленька пустунка, йди додому. Ходімо! Ось мама здивується твоїм витівкам! Гав! Відповіла Луна.