Частина 3. 1943 рік

7/1-43р.

От уже й сорок третій... час цє чевось так, як рєчка, год лє-ціць, як хвіля тая — челавєк гариць, як свєчка: вєцєр дмухнув — йон пагас...

Сьогодні перший день Різдва. Допіру (1-ша год. дня) скінчив прибирати в своїй кімнаті й убирать ялинку. Хоч трохи й підв’язана додатковими галузками, проте гарна вийшла ялинка. Малий щасливий. Він ще від учора втішався ялинковими прикрасами, якими [недокінчене речення. — Ред.].

8/1-43 р.

12 год. дня. Вчора прийшла Леся Шкаруба, перебила. Дивна трохи візита: коли я приїхав до Києва, вона теж була прийшла, думаючи, що й Ніна приїхала, але, як довідалась про нашу розлуку, то дуже змішалась і на моє запрошення приходити іще категорично одмовилась, мовляв, це незручно etc. А тепер раптом з’явилась, Лесикові подарунок принесла, зі мною години дві теревенила, кокетувала, взагалі була дуже приязна, з усякими серйозними справами поради питала й казала, що часто бачить Юрка, раз у раз передавала привітання й дуже турбувалась за моє здоров’я. Дивно! Чого їй треба? Без якихось серйозних причин люди так раптово й помітно не міняються. Згадувала про свого Женю, який у боль-шевиків десь при штабі фронту, натякала, що її відданість чоловікові вже й матір її дратує: мати каже, що Женя, повернувши, все одно не повірить в її цнотливість. Невже вона... той? Гм!

Але є важливіші справи. Беру тиждень тому. Новий рік не зустрічав ніяк. Тоскно. Самотньо. Ліг о 10-й. Заснув. Раптово прокидаюсь від шуму — це поверхом вище сусіди, зустрічаючи Новий рік, зняли неймовірний галас і тупотняву. Б’ють чомусь чобітьми в долівку, як коні копитами, — не танок, ні, без жодного ритму, так просто тваринний захват. Хто вони — не знаю, але співали, крім укр. пісень, старої студентської "Бистри как вол-ни", з доречним на цей час приспівом: "І к рюмочке пріложімся, а после к огурцу", а також ще гімназіальної старої: "Вєра чудная моя". Я дуже ясно уявив собі це київське середньої верстви від-жиле міщанське товариство. Я, лежучи внизу, наче був там у них, нагорі, бачив їх усіх, особливо жінок і того "душку-весельчака", що виголошував якісь втішні тости й промови, раз у раз переривані вибухами загального сміху. Так, уявляючи їх, уявляючи собі в оці хвилини весь звироднілий і обскубаний Київ, думаючи на самому порозі нового року про всю Україну, про її долю, з якою нерозривно пов’язана доля моя, я довго не міг заснути. Я все хотів прозирнути хоч трохи вперед, та дарма. Єдине тільки — отой внутрішній голос, отой мій Дажбог, хоч і глухо, віддалено, але подавав надійне відчуття: попри всі терпіння, скруту й немовби безвихіддя Україна все одно в цій загальній світовій колізії здобуде собі нарешті державне ствердження.

На Новий рік зраня — візит до Ковадла. Книжки своїх творів йому в подарунок. Зрадів він дуже. Між іншим каже:

— Я вас зазнайомив з Ясеницькими, не хочу, отже, мати, на випадок чого-небудь, гріха на душі, тому скажу вам таке: мене недавно запросили в товариство порядних людей, причому двічі підкреслили, що Я-х не буде. Довідуююсь потім, ніби вони непевні люди. Може, це й міщанська етика, дрібна перестраховка, але вважаю, що ви мусіте про це знати...

Обід у куми — ах, обід який, наче й війни нема! — випив з дозволу лікарів 4 чарки горілки й почував себе прекрасно. Годині

0 5-й вертали з малим додому, застаю книжки на столі. Був Сагайдачний, шкодував дуже, що мене не застав, залишив також листа від С. Гординського. Просять зі Львова конче матеріал про Хвильового до роковин смерти, а також пропонують видати збірку моїх новел.

У вечорі пішов до Ясеницьких привітати з Новим роком.

1 Олесь уранці забігав, вітав мене й маму. Застав п. Марію. Ви-плило якось само з розмови, що попросив її докладніше мені пояснити ролю і справу Бандери — адже вона сама не раз вихвалялась, що добре знає ці справи. Вона ніби взялась розповідати з охотою, але тут же збочила на особисте, на своїх батьків, родичів знайомих і, як здається мені, роблено захоплюючись, за 1 1/2 год. розповіді сказала буквально лиш те, що Б. був краєвим начальником ОУН, молодий, веселої вдачі і низький на зріст. Все. Вона, я бачив, поводилась крутійкувато. А потім якось перескочила на те, що в Києві, як і взагалі на Україні наддніпрянській, дуже підозрілі, хворобливо насторожені люди.

— От про мене влітку, — додає вона конкретніше, — місцеві жінки поганої були думки, що я ношу пристойні убрання. Звідки, мовляв, у мене гроші? І що я начебто добре живу. А що працюю я у німців і володію добре німецькою мовою, то пустили чутку, що я німкеня і тільки вдаю з себе українку. Інші ж пустили чутку, що я безперечно — співробітниця гестапо! Можете собі таке уявити?!

— Можу, — відповідаю, — бо знаю добре розкладене, зденер-воване, в чималій мірі спроституйоване большевиками тутешнє суспільство. Знаю, як половина цього суспільства стежила за другою половиною, як не вірив навіть брат братові, а чоловік дружині, як діти зрікались офіційно батьків і навпаки... то що ж мене може дивувати? Дивувало б тільки, коли б обійшлось все без підозр, спльоток та інсинуацій.

— І про вас, знаєте, нам таке говорили, що страх! — підхоплює вона далі. — Мовляв, чого ви носитесь з отим Любченком, він нічого не вартий, він — большевицький агент.

Я засміявся, досадно похитав головою. Але виходила — я почував — якась гостренька гра, ми ступали з нею ніби на лезо. А потім вона докінчила:

— Хай там собі вони що хочуть, а ми будемо з вами дружити. Правда?

Вгощала, як завжди, медом. Просила конче бути на Святвечір з родиною і приготувати щось цікавого для розповіді або читання перед гістьми.

Другого дня забіг Сагайдачний. Він їде на Харків. Мені незабаром перешлють гроші за новелу у збірникові "По той бік греблі". С-ий працював у "Краків, вістях". До них прийшов із Харкова перший номер журн. "Укр. засів". Каже, що враження дуже погане. Це — якась дуже невдала читанка, рецензії в "К. в." на неї не буде. Мого матеріалу, що передав через Самчука, нема. От і добре. Каже, що клопочуть в Кракові для мене знову документи, що коли Ясеницький приїхав і розповів про мій стан (тоді я ще в лікарні був), там усі дуже занепокоїлись. Поява Сагайдачного мені піднесла настрій. Взагалі приємно було з ним бачитись. А вигляд у нього трошки строкатий: сині штани з напуском по-козацькому на халяви, червонястий, коротенький піджачок, а пальто кольру кави з молоком (верблюжа шерсть!).