Незабутня подорож

На дворі так само була ніч, і місяць, такий же великий, так само яскраво світить у пітьмі, і кинжал з пумою, що обіймає кістяним хвостом лезо, як і раніше, у мене в руках... Але! Стою я, чомусь, серед натовпу козаків, все-таки національні костюми та оселедець – це показник. Навколо горять багаття, а ліворуч - скеля, що дуже нагадує Середню. На одному з виступів козак із булавою – гетьман. Серйозний такий чоловік з обличчям, вкритим шрамами. Справжній богатир, сильний і гордий наче лев, та хитрий як лис. Звичайно! Інші на посаді ватажка не затримуються. А цей, не озброєним оком видно, не перший рік кошовує. Тільки придивившись, можна було помітити повністю сиве волосся гетьмана. Єдину прикмету, що видавала його вік. Навколо всі веселі, радісні... Не дивно, адже закінчився похід на татар, і закінчився він успішно. Сьогодні велике свято – повернення додому! Поняття не маю, звідки взялася ця інформація, але знаю точно - правда. Тим часом кілька козаків поставили між натовпом і гетьманом величезний чан із юшкою. Той, посміхнувшись у вуса, хвацько зістрибнув з виступу і першим спробував частування. Після чого обвів хитручим поглядом натовп товаришів і знову посміхнувся, мовляв, "чого стоїмо, кого чекаємо?". Козаки натяк зрозуміли і дружно поспішили до котла. Моє тіло теж, почало рухатися у цьому напрямку,  само, на ходу ховаючи кинжал,  відточеним до автоматизму рухом,  в халяву чобота. Знову прийшло розуміння, що, воно, тіло, не пам'ятає як зброя взагалі з'явилася у руці... Але, задуматися над цим не дали:
- Сьогодні твоя черга воду носити, Фесь. - звернувся до мене якийсь козак, простягаючи пару відер.
Фесь? Все життя був Дімою. Але "тіло" не заперечувало, більше того, подякувало товаришу по службі за нагадування і слухняно потопало за водою. Чужим голосом подякувало! І тільки зараз до мене дійшло, що цим тілом керую не я! Навіть пальцем по своїй волі не можу поворушити! Дивні відчуття – як кіно дивишся – картинка та звук є, а от ти в ній - як зайвий, і на події вплинути не можеш. На підході до ставку на мене чекав черговий шок. Тіло виявилося не моїм – на поверхні води з'явилося відображення типового козака, з волоссям, вусами, і далі за списком. А в пам'яті самі собою спивли  дивні слова з листа Василя:
"... зітреться грань часів, нащадку рід покаже, історію віків...".
Щось у тих у словах чіпляло. Нащадку рід покаже… Агась, показує. Тобто нащадок – це я. Тоді Фесь, очима якого я дивлюсь "кіно", виходить мій прапрапра, не знаю, скільки ще "пра" дід? З глузду з'їхати можна! Поки я переварював здогад, предок не лише встиг принести води, а й уже доїдав свою юшку. 
А після вечері, гетьман знову повернувся на своє улюблене місце на виступу скелі і почався розподіл добра, отриманого в поході. Що здивувало, поділ був чесним, хто, як і що заслужив, це й отримував. Деяких гетьман викликав уперед і нагороджував особисто - за заслуги. Серед таких людей був мій предок.
- Браття! Кожен з нас зробив внесок у спільну справу! І цей похід – не виняток. - проголосив гетьман, - Особливо відзначився цей воїн. - Булава вказала на мене, тобто на Феся. І стільки сили було в цьому жесті – сам у існування Характерників повіриш! Чорт! Пропустив частину розмови! А ватажок продовжував – … вирахував зрадника!
Далі козак не слухав, а перед очима калейдоскопом замиготіли картини минулого... 
 

     Усі представили безкрайнє поле, яким скаче на вороних скакунах сотня інша здоровенних мужиків з шашкою наголо і криком "до бою!"? Забудьте! Це вам не фільм із Федором Бондарчуком у головній ролі, де по ньому стріли, кулі летять і хоч би що! Тут уб'ють швидко. І навіть не сильно задумуючись.

У спогадах Феся козацький табір розбили у лісі неподалік захопленої фортеці. Чим пізніше про них дізнаються, тим краще. А ватажки чекали на повернення розвідників, для складання плану звільнення. Трохи згодом вони зберуть усіх, поділять на групи, кожна з яких отримає свої вказівки. Щоб захопити фортецю, не потрібно всім натовпом битися об стіну з гучним "Урааа!". Між іншим, так і розстріляти можуть! Висота – величезна перевага, а стіну ще пробити треба. З іншого боку, немає такої фортеці, де все є ідеальним. Де чорний хід закрити забули, де кладка просіла, де взагалі утворився лаз. Все буває! Ось такі слабкості шпигуни і шукають. Навіщо бігти напролом? Можна ж і потихеньку ніжками, вночі, через хвірточку - тут дуже гордих немає!
 

     Але цього разу все було інакше. Не встигла группа увійти до фортеці, як їх зустріла вся піхота міста. Та ще й лучники на стінах!
 

    "Засідка! Як є засідка! А нас п'ятнадцять! Тільки п'ятнадцять! Треба ж, і в курінних щури заводяться... Здаватися треба, дасть бог, виживемо. А там чи свої звільнять, чи втекти вдасться. А вмирати не можна, ніяк не можна, вдома Яринка чекає...» - весь цей вихор думок промайнув у голові козака, ніби все було тільки вчора... І навіть крізь спогади від думок предка віяло таким розпачом - волосся дибки ставало!
 

       А тоді... тоді був місяць полону. Жахливий місяць завдовжки в рік. І щодня нова смерть. П'ятнадцять людей потрапило в полон, змогли втекти – троє. І то - допоміг випадок. Пам'ять предка показала і цей момент. 

      Козака саме допитували із застосуванням нехитрих пристосувань, таких як, щипці, ножі та залізо розпечене, як у камеру увійшов він. Старий товариш, разом із яким пуд солі з'їли. Гриць. Але тоді Фесь захотів би - це ім'я не згадав! Тоді єдине, що промайнуло у свідомості - "Зрадник!" І така лють його охопила... Роздратувати Гриця до білої ярості та іскор в очах і вкрасти ніж, було справою принципу. Щоправда, довелося зазнати кількох ударів. Хоча від цього теж була своя користь – непритомну людину не допитують. Та й що таке пара вибитих зубів та зламаних ребер, коли на противазі життя? Теперь залишалось тільки дочекатися ночі і втекти разом з товаришами, що вижили.
 

      Наступним малюнком спогадів був суд. Що сказати, у козаків із зрадниками розмова коротка. Як на мене, краще самому зарізатись, чим така доля. Але закон має бути жорстким, інакше виконання не буде. До того ж, зрада на Січі – найважчий злочин. І невідомий мені Гриць точно знав на що йшов. Знав і чим ризикує...