05 серпня 2024 р

Сьогодні ще один день який пройшов без тебе. І мені тебе як і вчора не вистачає. Сердце кожен раз зжимається від болю, при спогадах про тебе. Мені так сильно хочеться, щоб ти повернувся до мене, хоча на кілька годин. Але ж ти знаєш, що цього буде недостатньо. Сьогодні гуляючи містом мені на кілька хвилин сдалось, що ти поруч. В цей момент мені згадалось, як ми знайомились с твоїми батьками. 

Це було на наступний день після нашого весілля.

Був ранок, із- за зачинених вікон ледь пробивались сонячні промені. Я ще не встигла відкрити очі, як ти вже стояв у дверях моєї кімнати. Як завжди ідеально вбраний. Певний час мені навідь сдаваось, що ти так і спишь.

-- Доброго ранк, як спалось? - усміхнувся ти, остаточно увійшов до кімнати ти. 

-- Доброго ранк. Трохи дивно - не смогла втриматись від посмішки і я. - А тобі? 

-- Як завжди. Збирайся.

-- Куди?

Ти завжди любив загадковість і мені це в тобі неймовірно подобалось. Вона робила наше життя різноманітни, зі смаком пригод.

-- Треба тебе одягти до сьогоднішнього вечора.

-- Але в мене є речі - намагалась заперечити я.

-- Вони не підійдуть - категорично відповів ти. І в твоїх очах стояла неймовірна рішучість, що я зрозуміла, сперечатись немає жодного сенсу.

-- Добре.

-- В тебе є десь під години, щоб зібратись. Я буду тебе чекати на кухні - вже нечекаючи моєї відповіді, ти пішов. С тобою хоч і було складно, але це був найкращий період в моєму житті.

Я таки вклалась у відведений час. Вдягнувши світлі джинси і  чорну футболку. Зібрала волосся в недбалий пучок. Завершила образ джинсовою курточкою і вийшла.

Дорогу до кухні я пам'ятала погано, хоч я в будинку прожила вже майже тиждень. І випадково звернула не в ті двері. Від побаченого сердце завмерло від захвату. В кімнаті були тільки картини, Да Вінчі, Пікассо, Бекон, та багато інших ,  Їх раніше  я могла бачити тільки на картинках. 

-- Ось ти де? - із думок мене вирвав твій розгніваний голос.

-- Пробач, я заблукала - винно опустила голову я. 

-- Цікавишся мистецтвом? - прослідкувавши за моїм поглядом, спитав ти.

-- Трішки.

-- Багато с цього знаешь? 

-- Майже все. 

-- Цікаво, тут достатньо невідомих робіт, сучасних авторів. 

-- Вони прекрасні.

-- Це так - в твоїх очах на мить, щось проблиснуло. Але то була на такий короткий момент, що я навідь не встигла цього розгледіти. -- Ми сюди ще повернемось і я якщо хочеш все обі покажу. А зараз нам треба поснідати і їхати. Мені ще треба на роботу встигнути, треба вирішити кілька справ. 

-- Але сьогодні субота.

-- Я знаю, але ці справи вимагають негайного вирішення. Я не надовго всього кілька годин і буде вже вдома - запевнив ти мене. 

Весь інший час ми мовчали, кожен перебував у своїх думках і нам це аж ніяк не заважало. 

В тій крамниці яку ти вибрав, суконь був величезний вибір. В мене очі розбігались і я навідь не могла поглядом вхопитись за щось одне.

-- Ти не проти якщо сукню виберу я? - зруйнував тишу ти.

-- Ні.

-- Добре, йди тоді до примірочної, я тобі зараз принесу варіанти.

І тоді почався нескінчений потік чорних суконь. Вони були довгі та коротку, з мереживом і з блискітками. Якісь були занадто відверті, а якість закриті. Але все було зовсім не те.

І коли сдавалось, що сукню ми вже не виберемо в цій крамниці, ти приніс її. Дивовижну червону сукню. Вона мала приталений силует, с довгими рукавами і кокетливим вирізом на нозі. В ній була загадковість. Коли ти дивився на мене, на твоїх вустах грала усмішка, а в очах тисячі чотринят танцювали лезгінку. 

Тоді я навідь не уявляла, що ти задумав, але на якусь мить мені навідь стало страшно.