03 серпня 2023р.

Ти не повіришь я влаштувалась працювати фінансистом як колись мріяла моя мама. Але тепер вона цьому зовсім не рада. Та і ти напевно думаешь, що я з'їхала з глузду. І я навіть не буду с цим сперечатись, але зараз мене це лікує і додає нові сили щоб жити далі. 

Співбесіда пройшла не так ідеально, як мені того б хотілось, але мій креативний підхід до вирішення здавалось простих питання, сподобався директору і мене взяли на випробувальний термін. Фірма звісно невеличка, але куди б мене без досвіду могли ще взяти. Тим паче і навчання я закінчила як три роки тому. Компанія займається виготовленням і продажем морозива.

Ти ж пам'ятаешь, як я люблю морозиво. Ніколи не забуду той день коли ми гуляли по парку і ти мені вперше купив морозиво. І хотів мене здивувати, знайшов морозиво з натуральною полуницею.

-- Давай ти заплюшишь очі і спробуешь відгадати, що за морозиво - твої очі були наповнені щастям і с уст не сходила посмішка.

-- Ти мене заінтригував - посміхнулась я. 

В мене ніколи не було таких побачень як с тобою. Я не знаю як але тобі вдавалось зробити із кожного із них свято. Ці відчуття були як і на першому так і на останньому побаченні. І вони були незважаючи де ми були, чи то в Парижі завтракали на вершині Ельфілевої вежі чи то просто годуючи качок на ставку. 

-- Боже як це смачно - захопливо вигукнула я. - Я навіть не знаю, що це може бути. Такого смачного морозива я не куштувала ніколи.

--Це дуже просто. Постарайся вгадати - посміхнувся ще ширше ти. 

Я любила твою посмішку, вона завжди була така сонячна, що сердце розтоплювалось і всі незгоди одночасно покидали. В твоїх обіймах я відчувала себе найщасливішою і найжаданішою дівчиною у світі.

-- Це щось ягідне? 

-- Це близько - посмішка стала ще ширшою. Іноді мені здавалось, що сам чоширський кіт тобі заздрив.

-- Тільки не кажи що там була полуниця.

Ця здогадка прийшла до мене в той момент коли в голові почало паморочитись. Це був перший прояв алергічної реакції. Я ще с дитинства пам'ятала це відчуття і як тоді свідомість тебе покидае. 

-- Ти молодець - вже сміючись сказав ти.

-- Це погано. Це дуже, дуже погано - хапаючись за останні крохи свідомості. Я вже відчувала, як ледь ворушиться язик, і як тіло стає не моїм.

-- Це ж смачно.

-- Річ не в тому, в мене даже сильна алергія на полуницю.

Я не пам'ятаю зовсім що було далі, наступний раз коли я вже прийшла до тями була лікарня. Невеличка кімнатка на одну людину витримана вся у білому кольорі. Крім кроваті на якій я і знаходилась в ній ще була шафа та невеличка тумбочка також все у білому кольорі.

-- Нарешті ти прийшла до тями - схвильовано підхопився ти с невеликого крісла, яке я і не одразу помітила у самому кудку кімнати.  - Як ти себе почуваешь?

--Все добре, але хочу вже додому. Ця біла кімната на мене давить - ледь ворушачі губами промовила я. - А ще дуже хочеться пити.

-- Тримай - притулив ти до моїх губ склянку з водою. 

За має не таке й велике життя за мною так ще ніхто не доглядав. Це буле таке незвичне відчуття. С одного боку було не зручно, а з іншого дуже приємно. 

-- Вибач мене, я навіть не міг уявити, що в тебе може бути алергія на полуницю. Більше ніколи в житті нічого с нею не буду купувати - в цей момент в твоему голосі було стільки болю. Що моє сердце жималось від кожного твого слова.

-- Тут була і моя провина. Я не попередила тебе, а треба було.

Той вечір ми провели у лікарні. І в той день я зрозуміла, що ти став для мене тією підтримкою якої мені не вистачало все моє життя. Ти подарував мені стільки щастя і відкрив для мене цілий всесвіт почуттів, емоцій і спогадів. Яких вистачить навідь не на одне життя. Дякую тобі.