День ІХ

Та ти мені скажеш
Словами, що стиснуть груди
І ти розумієш
Що не можу я заснути
І серце, мов камінь
Зависло тягарем в мені
Ти все розумієш, а ти

MELOVIN «Ти»

Прокинулась я від дзвінка будильника, сьогодні знову потрібно їхати до компанії, але я цьому рада адже побачуся з Марком. Ніколи не могла подумати, що можна так швидко закохатися в когось. Завжди дивувалася із своїх знайомих коли ті зустріли хлопця і вже через тиждень бігали і кричали: «Я люблю його. Жити без нього не можу», а зараз сама ходжу і думаю що люблю його. Дивно все якось, от недавно все було зовсім по іншому, і  в один момент все змінилося. Можливо це і до кращого, що не стається, то стається на краще, як кажуть в нас. Тому потрібно вставати і швидше збиратися, не люблю коли мене хтось чекає.

         Вставши з ліжка я побігла до ванної, швидко вдягнувшись вирішила щось перекусити на кухні, з якої пахло чимось смачненьким. Відколи батько пішов, мама змінилася, в дитинстві я обожнювала як вона готує, але згодом їй почало бракувати на це час і ми найняли служанку, аби так прибирала і готувала, її їжа була не смачною, але ж потрібно було щось їсти. Як згадаю…феее… Забігши до кухні я цмокнула маму в щічку і сіла за стіл чекаючи на те, що мені щось перепаде з того що вона приготувала. На щастя мама все зрозуміла і зразу подала млинці які жарила, вони ще були гарячими і запах був таким… притягуючим, що я просто не могла сидіти і чекати доки вони вихолонуть.

         — Куди ти так поспішаєш? — з усмішкою запитує мама, коли бачить як я все те наминаю.

         — Просто все дуже смачно, не можу втриматися. — відповідаю я із напханим ротом і далі продовжую їсти.

         — Дурненька. Їж не так швидко, тебе ж ніхто в спину не жене.

         — Так, звичайно. Але мені потрібно ще зібратися, не хочу щоб Марк мене чекав.

         — Ти і так в мене красуня. Що тобі ще потрібно в собі підправити? Слава Богу, красу ти взяла від мене.

         — Звичайно. Ти в мене просто неперевершена. Я хочу ще деякі речі взяти, потрібно дещо повторити, що я вчила на курсах із співу. Не хочу показатися їм, що геть нічого не знаю і не вмію.

         — Яка ти в мене розумничка. Гаразд, але не їж так швидко. Вкотре маю повторяти.
         — Добре, бос. — відповіла я і вкинувши останнього млинця, пішла до кімнати. Марк має приїхати з хвилини на хвилину, а я ще маю знайти свої старі записи, і хоч трішки підфарбуватися. Переривши всі шухлядки нарешті знаходжу те що шукала, поклавши їх до сумки, я сіла коло столику де в мене лежить вся косметика і вирішила трішки підвести вії і підкрасити очі та губи. Щойно я це закінчила, як почула що мій телефон дзвонить, взявши його до рук побачила що то дзвонить Марк, відключившись я взяла сумку і вибігла на вулицю, де він чекав на мене біля автомобіля.

         — Привіт. Як спалося? — запитав він і поцілував у щічку, надіюся мама зараз не дивиться у вікно, бо тоді прийдеться їй ввечері все пояснювати.

         — Привіт. — відповіла я із вже почервонівши, — все було добре. А ти як? Нічого не снилося?

         — Та ніби ні. А що? Тобі щось снилося цікаве? — запитав він із єхидною посмішкою.

         — Та ні. Мені що і спитати не можна з цікавості?

         — Тобі можна все, — відповів він і взявши за руку посадив в машину, —  а тепер на нас чекає робота. Скоро пробний запис пісні. Не забула?

         — Таке не забувається, —  відповіла я із ледь відчутним трепетом.

         — Дивно, а от я завжди забуваю коли в мене вони. — відповів він мене з посмішкою та ніжно взяв за руку і ми рушили.

         До компанії ми приїхали швидко, мені так не терпілось знову почати співати разом із Марком. Наші голоси ніби створені один для одного, коли ми співаємо вони зливають в одну єдину мелодію, ніби дві половинки одного цілого. Так хочеться почути пісню після запису. Ех… ці мрії. Боюся, що щось може статися і нічого з цього не вийде. Чому до мене приходять такі думки, коли все добре? Так ні, мені ж самі собі потрібно зіпсувати настрій однією думкою яка пробігла стрімголов в моїй голові. Марко ніби відчув що зі мною не так, зразу ж взяв за руку і ніжно її стиснув. І зразу ж де поділися погані думки. Не подумайте що я якась закінчена закохана по вуха дівчинка-підліток. Але такі моменти, вони безцінні і будь кого заставлять так думати.

         Коли Марк припаркувався біля будівлі, він швидко оббіг автомобіль і допоміг мені з нього вийти. Взявшись за руки ми з усмішкою на обличчі зайшли до компанії і направилася до наших музикантів, які вже чекали на нас.

         — Привіт, Аріадно, — привітався перший зі мною гітарист, якого звали Дан.

         — Привіт, Дан ,— відповіла із посмішкою я.