День VІІ

Забрала ти мої сни.
Забрала аж до весни.
Не змогла перенести.
Що знала... Не варто було іти.
Не варто було, прости.
Занадто стало химерних історій.
Вітер розкаже мені.
Чом ти так довго в моєму сні.

 Ніжно танцюєш під мою мелодію серця.
Якщо ти можеш - прости.
Очі хустинкою лагідно втри.
Сядь і мені заспівай мелодію серця...

СКАЙ « Мелодія серця»

  Ранок. Мабуть найкраща пора дня,  але не для мене. Адже мені зранку потрібно було здати аналізи, після чого мене нарешті випишуть з лікарні. Але ще потрібно дочекатись маму, щоб та забрала мене. Добре що лікар хоч змилостився і затримав мене на три дні, а не на тиждень. На годиннику пробило одинадцяту. Мама має приїхати в першій годині дня. Що ж робити ще дві години? Ну як завжди, записати все до щоденника, а точніше до телефону, а згодом перепишу. І можливо почитаю. В Інтернет не хочу заходити. Набрид.  Сівши на ліжко я дістала телефон, увімкнула додаток Нотатки та почала друкувати.
« Привіт, любий Щоденник! Дуже рада знову тут писати. Можливо і немає що писати, та все ж я вирішила це зробити. Знаєш я навіть вже трішки рада що потрапила до лікарні. Гаразд. Давай все поступово. Спершу до мене прийшла мама. Ми з нею поговорили. Вона розповіла що подала на розлучення з батьком, почала казати що у всіх його провинах винна вона, цього ж я стерпіти не могла, але це ще була не криша. Тоді мама почала вибачатись в мене за те що мало приділяла мені часу, що завжди їздила з батьком кудись. Ось це вже був дах. Дах того як мене прорвало. Знаєш, ми зрозуміли один одного без слів, адже просто сиділи і плакали. Я так шкодую, що раніше вела себе погано з нею, тому що це найдорожча людина яка в мене зараз є, так пізніше в мене з’явиться кохана людина, але вона не зможе мені дати ту любов, яку дає мама. Так по сльози ми вже поговорили з тобою. Тепер поїхали далі. Після того як вона пішла, я написала до Марка. Чомусь мені було сумно чи що без нього. Я стала його чекати. Згодом в мої двері хтось постукав. І вгадай хто це був…ну…ти ніколи не вгадаєш. Це був батько. Татом я його можливо більше ніколи не назву. Так ось, чому ж він прийшов. Він прийшов вибачатись, і знаєш як саме??? Почав підкуповуватись до мене. Типу я тобі і те куплю, і те. А ти розумієш мені цього не потрібно. Я лиш хотіла щоб він приголубив мене, сказав що любить, що дуже шкодує. Тоді він пішов. А я сиділа і злилась, не знаю можливо на нього, а можливо на себе. І тепер ми доходимо до кінця, а можливо лише до кульмінації, хто зна. Так ось. Прийшов Марко, але перед цим я встигла трішки здрімнути. Я була рада к мала дитина, не знаю кому більше йому, чи солодощам. Ну і як звично ми почали говорити, я розповіла що приходив батько та що він хотів, а він підтримав мене такими словами, в які я повірила, а ти ж знаєш я мало в що вірю. Ще він сказав що написав пісню, яку ми разом заспіваємо. У-у-у… я така рада. Тоді настав «жаркий» момент. Наші губи злилися в одне ціле. Тільки я цього разу не налітала на нього, а він підняв моє підборіддя та ніжно поцілував. Тоді я забула про все. Був лиш юнак та поцілунок. Закінчилось все тим, що нам не вистачило повітря. І щоб ти зрозумів, майже після цього до палати зайшла медсестра. І тут сидимо ми такі важко дихаємо, і я ще й на додачу червона. Ну вона все зрозуміла, лише посміхнулась поставила їжу та вийшла. А тоді ти не повіриш, мене ще ніхто не заставляв їсти, але ж ні з’явився один на мою голову. Я навіть не могла довго вередувати. Уф… загалом день вийшов чудовим. Після того як я поїла, і трішки показилися з ним. Щоденнику, я тепер не сама, в мене є хлопець. Уііі… це так круто. Хоча пройшов лише день. Після ще одного поцілунку ми заснули, і коли я прокинулась то зрозуміла що декому вже час йти додому. Боже, як то важко його було вигнати. Але все ж його випровадила, а так шкода було. Біля нього так чудово спати. Ну нічого ж собі. Писала що немає що писати, а тут он скільки, але це добре. Буду перечитувати і все це згадувати. А тепер бувай. Можливо ще щось напишу сьогодні. Якщо вистачить сил.»
  Через годину приїхала мама. Доки я збирала речі, вона пішла до лікаря щоб той дав якісь документи чи що. Чесно, не дуже то слухала, лиш відчувала як ще пульсують мої губи і думала про ті поцілунки. Коли мама зайшла до палати, я спершу її не помітила, адже була сильно заглиблена у вчорашній день.
  — Доню, ти мене слухаєш?! — вже голосніше запитала в мене мама, бо до цього я її не слухала.
  — А, що ? Вибач, задумалась. То що ти казала? — запитала я після тривалої паузи.
  — Кажу, що можливо ми заїдемо додому, завеземо речі, ти  переодягнешся і ми поїдемо в магазин?
  — Так, так…поїдемо,— відказала я і знову загубилась у своїх думках.
  Коли приїхали додому, навіть не помітила. Зайшовши до своєї кімнати…Боже я так скучила за домом. Це привело мене до тями. Я зрозуміла, що все ж таки правду кажуть. Вдома і стіни лікують. Мені стало враз добре. Я забула про всі негаразди, про все. Ну звичайно окрім Марка. Хех… його точно не забуду ні за будь-яких умов.  При згадці про нього на моїх вустах з’явилася посмішка. Зайшовши до гардеробної, вибрала навмання одяг, та швидко вдягнувшись стала чекати на маму.
  — Аделінко, ти вже готова? — вийшовши зі свої кімнати запитала вона.
  — Так, мамусю. Готова. І готова їхати до магазину. — відповіла із посмішкою я.
  Ми направились до машини. Доїхавши до магазину. Вирішили що спершу потрібно пройтись поглянути де краще, а тоді зайти в один із них та ставати прибирати. Магазин являв собою велику споруду, три поверхи, на кожному з них розташовувались маленькі магазинчики із різним товаром. Ще на першому поверсі знаходилось декілька салонів краси, а на третьому велика книгарня та боулінг, на другому ж суто одяг та аксесуари та все що пов’язано з модою та стилем. Ви звичайно ж скажете, хіба можна таке називати магазином, звичайно ж ні. Просто місцеві його так називають, от і прикріпилась ця назва. Речі тут не з дешевих, тому переважно тут можна побачити лиш людей в яких водяться грошенята. Я ж вирішила, що спершу зайду до книгарні, адже давно не купувала нових книг. Зайшовши до цього магазинчика, в мене враз очі розбіглися, адже скільки чудових книг там стояло. Такі як «Опівнічне сонце» Тріші Кук чи нашої української письменниці Дари Корній «Гонихмарник» чи серія із чотирьох книг «Зворотній бік». Можна подумати, що я досить банальна і читаю книги для підлітків. Але вони можуть багато чого навчити. Навіть та ж сама книга «50 днів до мого самогубства», вона вчить нас цінувати життя і всі його моменти, які б вони не були позитивні чи негативні. Я вирішила купити декілька книг, тому взяла «Гонихмарник» та декілька інших книг. Мама ж мене чекала поблизу одного з багатьох магазинів одягу та взуття. Зайшовши в перший, я замітила сукню, дуже красиву і вирішила що мама її купить, але не мені, а собі. Для себе я вибрала інший одяг. Скажімо, я не дуже люблю сукні, спідниці і підбори. Тому я взяла джинси із вишивкою збоку та декілька сорочок. Наступні наші покупки описувати не буду, бо це затягнеться надовго. Вийшли з магазину ми вже коли вечоріло. Вирішили що вечеряти будемо вдома, тому потрібно було заїхати до супер-маркету по продукти.
  Зайшовши до будинку я валилася з ніг, склавши всі пакети біля входу подалася до дивану, важко гупнувшись на нього я не відчувала тіла. Можливо це через те що я не так давно впала із східців або ж цей день був важкий. Мама ж понесла пакети з продуктами до кухні. Я вирішила їй трішки допомогти, бо я не супер повар, який щось може приготувати, ні, лише допомогти, але так щоб нічого не зіпсувати.
  — Матусю, тобі потрібна допомога? — запитала я увійшовши до кімнати.  Вона вже встигла розкласти овочі та крупи на столі.
  — Так, ти можеш помити та нарізати деякі овочі? — запитала вона з радістю голубих очах.
  — Гаразд, — я стала мити овочі та нарізати їх кубиками. Коли я це закінчила мама їх забрала та кинула до каструлі. Тим часом я пішла діставати тарілки, аби все було готове, лише сісти та їсти. Через декілька хвилин ми вже сиділи та вечеряли, раптом в двері хтось подзвонив. — Я піду відчиню, ти сиди.
  Вставши з-за столу я направилась до дверей. Не дивлячись у віконце відчинила їх. І вгадайте хто ж там стояв? Батько??? Ні, не вгадали. Там стояв Марк, я почала пищати та стрибати на місці, а тоді кинулась на нього. Він лиш обійняв мене та поцілував в маківку.
  — Привіт, маленька. Як ти? — запитав юнак все не відпускаючи мене.
  — Все добре. Чудово відпочила, та прикупила собі книг. А ти як?
  — Добре. Сьогодні їздив домовлятися про запис на завтра. Володимир зрозумів все, та дозволив. Що плануєш ввечері робити?
  — Хочу розпакувати речі, які купила. А тоді мабуть трішки поспіваю, і ляжу спати у своє ліжечко. А ти?
  — Ну, я думав трішки побути із своєю новоспеченою дівчиною, — відказав він та чмокнув у губи.
  — Доню, хто там прийшов, що ти так довго стоїш? — гукала мама з кухні.
  — Це прийшов мій… ем…друг, мамо, — крикнула я у відповідь, та різко глипнула на Марка і мило посміхнулась.
  — Друг, значить??? — запитав він пошепки.
  — Для мами ти будеш просто друг, — шикнула я на нього та повела в дім.
  Ми направились до кухні, де нас чекала мама.
  — Мамо, знайомся це Марк, мій друг. Марк це моя мама Анна Олександрівна.
  — Можна просто Анна, — відказала мама.
  — Доброго вечора, Анно, і смачного, вибачте, що потурбував.
  — Нічого страшного, приєднуйся до нас. — відповіла мама та пішла по ще одну тарілку. — Сідай біля Аделінки.
  — Дякую, Анно. — сказав хлопець та сів поряд мене.
   Знову сівши за стіл, ми з’їли все без зупинок. Після вечері ми пішла в мою кімнату і та стали обговорювати завтрашній запис пісні. Це так хвилююче. Чекаю не дочекаюсь, аби зайти в студію і почути той стимул, щось творити, знаючи що тебе підтримуватимуть найрідніші тобі люди. Марк тримав мене за руку та заглядав в очі, ніби хотів зрозуміти про що я думаю. Підсівши ближче та обхопивши його обличчя руками я легенько поцілувала його в губи. Можливо Ви скажете, що ми багато цілуємося, але коли у Вас буде хлопець то зрозумієте, що без цього ніяк. Тоді ми лягли на ліжко та обійнявшись лежали, а я ще й літала у своїх мріях. Коли на годиннику простукала десята вечора, до кімнати зайшла мама і сказала що мені час лягати спати, а моєму другові додому. Посміхнувшись їй, я вирішила провести Марка до дверей. Вийшовши на двір, хлопець ніжно обійняв мене і поцілував у маківку.
  — Доброї ночі, люба. Побачимось завтра в студії. — сказав він та чекав моєї відповіді.
  — Доброї, — відповіла тихо я та ставши навшпиньки поцілувала у щоку. — Побачимось завтра, — швидко доказала та шмигнула до будинку.
   Зайшовши до своєї кімнати, вирішила трішки поприбиратись в ній. Ставши до роботи, не замітила як пройшла година і вже була пора лягати спати. Із чистим сумлінням я увімкнула в навушниках музику і заснула. Завтрашній день обіцяв бути насиченим.