День ІІ

Душа свободна как ветер,
                                                                                                В небе летаю как птица,
                                                                       Спасибо, что тебя когда-то встретил,
                                                          Ведь теперь мне есть чем в жизни гордиться!
                                                Денис RiDer ft. RayBan «Душа свободна как ветер»

«Любий, щоденнику! Нарешті і пройшов один день, як я тебе завела. За цей час в мене не дуже багато чого трапилось. Зустріла одного хлопця, в якого дуже важка доля. Мені здається, чи в нас навіть вони трішки одинакові? Чому я не перестаю думати про нього? Прийшла вчора, дуже рано, ніколи так не приходила ще. Батька вдома немає, це добре. Марко… чудове ім’я, мені подобається. Так, стоп. Про що я думаю. Ілля так і не прийшов, але це і добре що і не прийшов. Ми чудово провели час з Марком. Все ж я трішки підняла йому настрій, і дізналась, що його зрадила дівчину, якій він мав робити пропозицію одружитися. Ніколи не буду такою, як та дівчина. Нащо кохати, а тоді зраджувати? Адже це не правильно. Охх… зараз розплачусь… чому люди такі підлі? Ти стараєшся, бути справедливим і чесним, а вони віддячують тобі презирством і насмішками. В моїй школі, є діти в яких багаті батьки, сказати чесно я також живу багато, але, ті діти вважають інших своїми рабами, вони вважають, що інші повинні їм коритись, слухати, і боятися. Мабуть цього всього вони набрались у своїх батьків. А мені не було в кого набиратись цього, адже до дванадцяти років жила з бабусею і дідусем. Я не скажу, що на даний момент я не слухаю своїх батьків, але моєї поваги вони так і не заслужили. Адже як можна покинути двомісячну дитину на своїх батьків на дванадцять років, і ні разу не навідуватись до неї. А забрали вони мене лише із-за того, що бабуня вже не встигала за мною доглядати, а так би я мабуть і до повноліття жила з бабусею і дідусем. На годиннику одинадцята ранку, потрібно йти готувати собі обід. Хоч в нас і є кухар, але я хочу сама все готувати, щоб мій майбутній чоловік, мав хорошу господиню в своєму будинку. До побачення"
Вставки з ліжка я направилась в кухню.  Взявши двійко яєць, наливши в стакан гранатового соку. Поставивши стакан на стіл, я стала готувати собі яєчню.  Поки вона смажилась, я наспівувала собі під ніс пісню:
Знаєш, мила моя, ти була зі мною,
Ти була для мене, ти була весною
Знаєш, мила моя, ти була зі мною
Ти була для мене, сумую за тобою.
Дуже подобається ця пісня, сказати  в правду, співати я вмію і досить красиво. Ніхто ніколи не чув як я співаю, адже я стараюсь завжди співати коли нікого немає вдома. Колись в класі сьомому я виступала на святі, не пам’ятаю до чого воно було, тоді я співала пісню про мир. Я дуже переживала, просто ніколи не виступала перед такою кількістю людей, почавши співати я почала заїкатися, не доспівавши до кінця я втекла із сцени, адже не хотіла зіпсувати пісню. Сама не розумію, але після цього я не співала ні для когось, ні перед кимось.
 Досмаживши яєчню, я сіла снідати. Після сніданку вирішила, що варто піти прогулятись, адже погода чудова. Зайшовши в кімнату, я швидко вдягнулась і пішла до того парку. Сівши на лавочку біля маленького озера, почала читати книгу «Портрет Доріана Грея», ця книга була задана нам по програмі. В ній розповідається про молодого хлопця в якого гарна зовнішність, один художник намалював його портрет. І після того в цього юнака почались проблеми. Книга повністю погрузила мене в себе. Я не замітила, як до мене підсів Марко. Хлопець тихо сидів і спостерігав за тим як я читаю.
 ─ Привіт, ─ здивованим голосом привіталась, я з ним. ─ Як ти?
 ─ Привіт. Все добре. А ти як? ─ привітався він веселим голосом.
 ─ Добре. От читаю книгу, яку задали. Та й сама давно хотіла її почитати. Що робиш в парку?
 ─ Та вирішив прогулятись, і думав можливо тебе зустріну. В мене до тебе пропозиція, ходім гуляти по парку, а то на одному місці якось не цікаво.
 ─ Давай. ─ я згодилась лиш із-за того, що мені і самій набридло сидіти на одному місці. Хоча можливо я його краще дізнаюсь.
 Марк допоміг мені встати, і ми пішли на катамарани. Юнак розповів мені про себе, виявилось, що він початковий співак. Я попросила, щоб він мені заспівав пісню. На приспіві я не зогляділась, як почала йому підспівувати. Хлопець почувши, що я співаю, замовк, а я і далі продовжувала співати. Закінчивши співати, я помітила з яким здивованим поглядом на мене дивився Марк.
 ─ Я що так погано співаю? Так і знала... ─ почала я, але не договорила.
 ─ Ні, ні. В тебе чудовий голос. Ти б могла стати талановитою співачкою.
─ Дякую. Я б радо стала співачкою, але нажаль не можу. ─ похиливши олову відповіла я.
─ Чому? ─ зробивши запитальний вираз обличчя, він нахилив голову на бік. Марк був схожий на чеширського кота.
─ Не знаю, колись я виступала на святі  в школі. Мала співати пісню, я її вийшла, почала співати, але так і не закінчила, бо на середині пісні щось сталось і я не змогла продовжити.
─ Знаєш, а в мене така ж сама історія була. Але тоді я все ж пересилив себе, і знаєш  в мене вийшло. І тепер я співак-початківець.
─ Потрібно спробувати. Знаєш зачекай мене будь-ласка, я скоро прийду.─ Марк під’їхав до причалу, я швидко вистрибнула з катамарану, і побігла додому.
  В бігши в квартиру, залетіла до своєї книги, кинувши книгу ,я взяла свою гітару, побігла до хлопця. Я вирішила, поки в мене є наснага до чогось, потрібно це зробити. Юнак сидів на лавочці і дивився на озеро, на якому закохані пари пливали на катамаранах. Сівши біля нього, я почала налаштовувати гітару, давненько я на ній не грала. Хлопець сидів і дивися на мене із здивованим поглядом. Налаштувавши гітару, я почала вибирати пісню, яку б заспівати. Руки самі по собі почали грати одну дуже гарну пісню, я почала співати:

Андрей Леницкий - Неделимое
1.За окном шумит утренний и пьяный дождь
время в формалине и ты опять ждешь
я на изгибах линий твоих ладоней заблужусь
просто обними меня, тихо тикает пульс
Я может не вернусь, а может нет надежды
запах твоих волос, навсегда в моей одежде
квартира брызги и вчерашний виски
без боли в грудной, на вылет мысли

Припев
Неделимое - я прошу, не разделяй
я найду дорогу к сердцу только ты не остывай
Исправимо все, лишь надежды не теряй
я верну назад что было, только ты не отпускай

2.В голове туман, сердце сжигает мыслями
я не такой и ты не та и в этом истина
Мы через призму лжи, любовью изгнаны
И не в одном раю не будем мы признаны
Тысячи ночей, наедине с тобой,
не в силах я забыть, не знаю, что со мной.
Тысячи огней на небе для одной
зажгу пол мира, только будь со мной.

  Марк тим часом сидів заворожений, він не думав, що я так швидко почну діяти. Йому лиш залишилось слухати. А тим часом коло нас зібралось досить таки багато людей, вони стояли слухали, як я співаю.
─ Неделимое - я прошу, не разделяй
я найду дорогу к сердцу только ты не остывай
Исправимо все, лишь надежды не теряй
я верну назад что было, только ты не отпускай ─ закінчивши співати пісню, я подивилась на юнака. Той сидів і дивився на мене. Навколо почали хлопати люди, дехто навіть свистів. Я легенько посміхнулась, і почервоніла.  Не довго думавши я почала співати іншу пісню:
RIZUPS- «Любов-Каліка»
1. Любов сліпа! Не бачить, що нема
Взаємного тепла, але сліпо всі вірить!
Любов німа! Терпить, коли болить душа!
Мовчить не каже ні слова
Просто лізе на стіни!
Здається плаче небо, а це вона заплакала весь світ.
Та жаліти її не треба, любов не інвалід!
 ПРИСПІВ
Любов каліка! Каліка любов
Знову під вікнами! Знов награно плаче!
І манить втіхами знову і знов моя каліка любов,
А я не пробачу!
2.Любов глуха! Не чує, що вона
Бреше без кінця і навіть не червоніє!
Любов дурна! Якби була мудра,
То бачила і чула, і сказала, як вміє!
Здається плаче небо, а це вона заплакала весь світ.
Та жаліти її не треба, любов не інвалід!
ПРИСПІВ

3.І нехай душа болить!
Поболить- перестане,
Ця ж любов не остання!
І настане весна, знайду я собі
Вже здорову любов!

  Переставши співати я просто грала мелодію, яка звучала в моїй голові. Марко вже по трішки починав розуміти, що коїться. Вставши він підійшов до мене, взявши за руку повів у бік міста. Я спершу не зрозуміла, отямилась я вже біля якогось офісу.
 ─ Куди ти мене привів?- запитала я в нього. І стала розглядати приміщення.- Ей, ти мене чуєш чи ні?!-розізлилась я не дочекавшись відповіді. Хлопець швидко завів мене в чийсь кабінет, сказав зачекати тут, а сам вийшов.
 Мені нічого не залишалось, як розглядати кімнату. Кабінет виявився у світлим, хоча там було лише одне вікно. Стіни були пофарбовані в пастельні кольори, біля вікна стояв робочий стіл, він був з вигляду зроблений із дуба. По дві сторони від столі, під стінками стояли дві громіздкі шафи, із заповненими полицями, на полицях стояли диски, книги і ще щось не зрозуміле для мене. Довго, чекаючи Марка, я вирішила присісти. Годинник пробив третю годину дня. Мама вже прийшла з роботи, і як завжди піде у ванну, як вона каже «відкисати, від важкого дня» , не розумію що важкого у її роботі, вона ж просто сидить і дивиться, ескізи суконь, або іншого одягу. Я б зрозуміла, якби вона малювала ці ескізи, адже це справді клопітка справа, потрібно вибрати фасон, колір, і так далі. У-ф-ф… Де того Марка носить? Раптом двері різко відчинились, і в кімнату зайшов чоловік років тридцяти, вдягнений у строгий чорний костюм, з-заді нього йшов Марк. Побачивши останнього я усміхнулась, адже спершу я злякалась, коли побачила того чоловіка. Марк підійшов до мене, ставши з-заді крісла, чоловік натомість сів за стіл. Мабуть це його кабінет.
 ─ Доброго дня, Аделіна! –привітався він зі мною. Звідки він знає моє ім’я? Мабуть Марк сказав. – Марк сказав, що ти чудово співаєш. Це правда?
  Я була трішки в шоці. Тому не зразу відповіла. А просто сиділа і дивилась в очі чоловікові, а той сидів чекаючи на мою відповідь.
  ─ Доброго! –привіталась я. – Так я вмію трішки співати.
  ─ Трішки?! –вигукнув Марко. – Пане Володимире, вона чудово співає. Коли вона почала співати у парку, навколо нас зібралось багатецько народу, після закінчення пісні, яку вона співали, всі ніби по згоді почали хлопати, а деякі навіть свистіти.
  Пан Володимир, лиш сидів і слухав юнака, легенько посміхавшись.
  ─ Ну що ж, це чудово. – сказав він, після розповіді Марка.
  ─ Я б хотів заспівати з нею в дуеті. – різко сказав Марк, мене це привело  шок.
  Чоловік лиш подивився питальним виразом обличчя на хлопця, і почав роздивлятись мене. Я ж сиділа ні в ти ні в сих. Адже я згадала хто це Володимир. Батько колись розказував про нього.