Два світи

У своєму існуванні я відчуваю дві лінії, два рівнобіжні потоки, що ніколи не перетинаються – моє життя, сповнене випадковостей і нещасть, і моя мрія, мій дух, де сміється сонце і грає музика.

Але двох світів не може бути. Світ є лише один. Отже, ці рівнобіжні лінії мають спільну точку. Це ви. Станьте між ними двома на однаковій відстані. Всотуйте те і друге, але не рушайте з місця. Будьте собою. Собою, собою. Тим, хто не заплющує очі ані на горе, ані на щастя. І ви побачите, як два ті потоки вражень вигинаються вам назустріч і входять у ваше серце, притягнуті вашою силою.

Ви хочете знати, що таке творчість? Це – з неможливого робити можливе. З нічого – життя. Немає логічного засновку в творчости. Вільна людина не спирається ні на що. Вона є фокусом буття, що усвідомлює себе, й ця свобода осягнення є живою тканиною творчого акту. Ми творимо не для когось персонально – для себе, свата, брата чи кума. Ми творимо, тому що ми є.

Коли людина напевно знає, що вона є, то не може не творити. Навіть звичайне дихання її стає повсякчасним оновленням світу. Ось вона, наша точка між двох ліній, двох уявних реальностей – наше буття! Одна реальність чудовна, розмальована яскравими фарбами, легка й привітна, але недосяжна, хоч як би тягтися до неї рукою. Друга реальність похмура, злиденна, важка й засмоктує наше тіло у хащі непролазних проблем і смутку, але не засмоктує цілком, бо лишається наше невдоволення, ба навіть злість, і це невдоволення не підкоряється остаточно рутині – инакше ми заснули би смертним сном. Ми не належимо з головою ані до світлого й ефемерного, ані до темного й недвижного.

Хто ми?

Ми – виток сили, і від нашої волі залежить, стане єдина й неподільна реальність кращою чи ні.