Навіщо

Немає нічого безглуздішого за це питання.

Навіщо ми живемо, навіщо ми є? Сама ця думка передбачає якийсь ‘приз’ за нашу добру волю. ‘Навіщо?’ – то значить ‘з якою метою?’ Проте світ не має жодної зовнішньої мети. Такої, щоб була поза його межами. Саме поняття ‘межа’ означає, що існує щось внутрішнє і щось зовнішнє. Але всі ці поділи умовні й притаманні лише інтелектові. Так він краще орієнтується у житті для виконання своїх задач.

Для людини бути – значить творити. В тому її призначення. Не в руйнуванні, не в забутті, не в жалях. Бо творчість обіймає все, переплавляє його у квітку, у сонце, дарує цю квітку нам: тобі, йому і мені.

Чому я творю? Тому що я є. Дійсно є – не у власних думках, а за фактом. І творчість – жива стихія – підтверджує це. Я пишу й вірю, що моє слово може стати для когось вирішальним, останнім поштовхом до самостійного руху.

Сміхота. Ти віриш… Чи думаєш, твоя віра щось значить?

Авжеж. Віра це максимальна присутність.

Ну то й що?

Простір вигинається, структурується під нас. Understand me?

Я не вірю.

А я вірю.

Це лише уявлення.

Ні. Віра – це дія.

Хто сказав?

Я кажу, бо я знаю.

Ні.

Я знаю що таке віра, а ти ні.

Це лише слова.

Для мене це не слова.

Ти не можеш впливати на світ.

Я уже впливаю.

Богдан-Ігор Антонич питався: 'Хто ж потребує слів твоїх? Чи той, що важить хліб і сіль, чи той, що відсотки рахує... чи той, що чорні тюрми валить, чи той, що тюрми береже?' Хто ти, людино, здатна почути поета?

Слова справжнього поета – дія. Все, що робить майстер своєї справи, є дією. Дія – хліб життя. Кожен, хто вірить, здатен переломити той хліб, розділити його з усім сущим. Без віри ми не почуємо майстра й залишимось порожніми. Людина без віри хапається за будь-які підпірки, за будь-які цяцянки, що їй сувають під носа. Так усе життя бігає вона по колу у чудернацькім вихорі марних надій. То не її власний рух, а гіпнотичний вплив чаклунів. Так-так, саме чаклунів, чиє заняття – маніпулювати чужою увагою. І хто не вірить собі, потрапляє у їхні лабети.

Цю істину перевірено життям. Ми знаходимося тут, на Землі, щоб відчути себе, щоб явити віру. А свідчитиме про осягнення віри – творчість. Саме такою є справжня, всесвітня магія. Вона не лишає нічого за бортом, тому – ‘всесвітня’. Така, що належить і всім, і кожному. Хліб життя.

Ваша дія. Ваш порух руки. Ваш погляд. Риса, що ви провели на папері. Сказане вами слово. Вслухайтеся, вдивіться – то ви. Тут ключ. Тут всесвіт. Двері до раю і ще багато чого.

Питання ‘навіщо?’ можна задати людині, що самовдосконалюється. Вона відповість на нього: ‘Для того, щоб очиститися від сум’яття, яке заважає мені бачити природу явищ і бути в гармонії з нею’. Можна це питання задати й тому, хто занурений у матерію, і він пояснить: ‘Я люблю їсти, пити, вдихати запах новеньких речей, слухати шарудіння банкнот і кермувати дужим авто – мені приємна будь-яка сила’. Але не можна спитати ‘навіщо’ у того, хто творить, бо творчість не дає жодного зиску. Вона просто посвідчення того, що ви – то ви у своїй абсолютній суті, де не виникає жодних питань. Творчість обіймає все, тож їй байдуже до окремих чеснот, окремих володінь чи засягів, до того, що можна купити чи продати. Перебування, присутність – ось її зміст. Той, хто є (хто дійсно є, живий тут і тепер), зрозуміє це.

Релігія й мистецтво – наче два боки однієї піраміди. Релігія підіймає вище й вище, до самого вершечку шляхом очищення. Ми відрубаємо зайве і бачимо райський сад. Дивні енергії сповнюють нас. Митець скеровує їх додолу. І сам разом з ними з’їжджає на Землю. Це – другий бік піраміди: з вершечка униз. Ми даруємо твори людям, але й самі позбуваємось вишнього сяйва. Нам необхідно знову очистити серце, звільнитися від уже втілених образів, щоб досягти джерела невичерпної сили, де нас огортає надхнення. Знову підйом і аскеза…

Але можна не падати вниз, не відділятися від повноти існування. Це означає – стати цілком собою. Стати самому тією пірамідою (а може – красивою вежею, а може – дивним будинком) що сполучає небо і землю. Це забере більше часу, проте ви знатимете кожен клаптик землі, що на ній будуєте себе. І знатимете так само кожен поверх, кожен камінь, зігрітий вашим диханням і покладений у споруду. Власне… немає споруди – є цілість усього живого. І все на світі живуще є вами. А робота ваша була у тому, щоб, зібравшись у центрі себе, освітити темряву. Дрібка святого золота, царства божого – то є ви. І те, що виросло з тої дрібки – сама нескінченність – містить усі питання й відповіді, входи й виходи, зав’язки й розв’язки, всі ноти і всі слова, весь вітер і все кохання від А до Я. Вона невичерпна.