Втрат немає

Плинність життя періодично навертає думку до констатації того, що десь, колись ми не побачили того що мали побачити й не змогли прийняти належне рішення. В результаті загинули люди (якщо не прямо, то фіґурально – загинули надії, можливості, наміри, втрачено було здоров’я, а все те кінець-кінцем призводить до смерти), вивихнулася доля, і в нас складається враження, що ми вже не повні, що ніколи вже не будемо щасливі так, як могли б бути. Чи правда це?

Воно схоже на концепцію ‘первісного гріха’, що сидить у людині від її народження, а потім наче хробак з’їдає її ізсередини, росте й росте, аж поки зовсім її не задушить.

Тут варто сказати ось що.

То не ваша справа.

Думати з позиції сьогодні про те, що було вчора (або десять літ тому), невідповідно. Завтра ваша позиція зміниться. Післязавтра – зміниться ще. Оцінити те, що було, можна тільки з позиції вічности. В тому числі і смерть.

Не запитуйте і не мудруйте. Живіть, якщо чуєте вартість життя.

Життя відповість на питання. Ви вважаєте втратами те, що ранить вас особисто. Вас, пасивну істоту, щось заділо, щось налякало, щось відібрало частину вас. Немає близької людини поруч, немає скарбу спілкування, немає грошей. Немає, а раніше були.

Це не має жодного значення. Має значення ваша дія. А вона не залежить ні од ваших поразок, ні од роз’ятрених ран, ні од грошей, чи то пак їх відсутности. Все справжнє робиться не за гроші. І не тому що ви ображені на когось або на щось. І не тому що вам болить. Ні. Воно робиться тому, що ви існуєте на цьому світі.

Ваше існування більше за будь-які втрати – мислимі й немислимі. Зрозумійте це. Ви є величезною цінністю. Ви зможете повернути усе що втратили. Не питайте як – самі побачите, коли це станеться.

Полотно вашого життя розкладене перед вами не для того, щоб над ним ридати. Полотно вашого життя – матеріял для грядущого. Ви пересотворюєте світ. І силою, вам даною, вселите в нього те, що бажаєте. Те, чому скажете: ‘Живи!’ Втраченого не вернеш? Але воно є з вами. Воно є у полі вашої любови.

Не плачте, люди добрі!

‘Ну, досить уже! Я бачу вашу красу’, – каже Рам Дасс. Я бачу вашу красу разом із танцем невимовно гарного світу, ви вписані у нього, хоч, може, наразі й не відчуваєте того; енергія ваша ще не піднялася, не очистила розум, але повірте – ви безсмертні. Моє слово, слово инших людей підштовхуватиме вас до щастя. Вашого щастя. Моменти щастя бувають завжди, спочатку короткі – занадто короткі, щоб їх усвідомити – а потім довші, і ось, нарешті, вони зливаються в світле життя. Те саме, яке ви провиділи в раннім дитинстві, а потім упали у море страждань. Ну, годі вже! Досить крутитись навколо горя. Ви заслужили.

Кавалок темряви ви пронизали власною долею. Кавалок темряви засвітився.

Кожен має задачу в житті. Він вирішує цю задачу сам на сам із власною неміччю, страхом, невіданням, болем. Бо крім нього ніхто ці речі не перетворить. Ніхто не зробить їх сяйвом, силою, чистим багатством душі. Ще одним простором, шляхом, ручаєм, рікою.

Ви зустрінете тих, кого хочете, ви звершите те, що хочете, і коли це знання стане вашим єством, не буде нічого, що б спинило вас у втіленні вашої мрії.