Так і є

У коханій людині – весь світ. Так і є. Там не буде тісно. Там не буде боляче. Там все як є. Там – ви. Два світи як один – третій, іще небувалий. Ви провиділи його у мріях. Вам підказували хмари, трава і море, що він настане. Відблиск майбутнього вів вас крізь роки. Сівши під дерево бодгі, одного разу ви мовили собі: я пройшов усю даль, моє життя завершено, я благословляю усе. І тут це сталося.

Ви навіть не здивувалися. Але сказати, що були байдужим, теж не можна. Ви прийняли це як безцінний подарунок, уклонилися йому й заспівали, бо ви гідні цього подарунка. Немає тих, хто не гідний його. І ця правда відкривається серцеві тоді, коли ви пройшли тернистий гірський шлях, страждали від голоду, холоду, спеки, буревіїв і повеней. Людина тоді розуміє, що несе в собі щось таке, що перевершує все мислиме й немислиме щастя і нещастя.

Коли ми зачаровані чиїмось світлом – то ще не любов. Коли ж ми розуміємо, що світло виникає з незбагненної глибини душі, як вибух, як альхемія, ніким не контрольований вільний порух, і в цій глибині приймаємо одне одного без залишку – тоді ми любимо.

Ми ніжні. Ми ніколи не порушимо гармонію нашої єдности.

Ми буремні. Тому що разом розвіюємо темряву, перетворюємо її на світло.

Це пізнання і любощі. Вони нерозривні.

Це мудрість світу. Мудрість творця всього сущого, якою ми володіємо до останку.

Це дружба. Дружба є більшою за будь-що.

Відвага, ніжність, відданість, розум, кмітливість, доторк, удячність, яснота, спокій, мир.

Любов.

Кохання не перейде, як не перейдуть зорі. Воно може бути сховане до часу в утробі космосу, але воно є і насочує собою всі пори буття. Ерос обіймає, скручується пружиною всередині речей, розсаджує квітки-метелики, цілує простір і розбігається ласкавим світлом усюди, щоб берегти життя на віки вічні. Уважність і ніжність його ознаки. Пробудження його мета. Щастя його сенс.

Це дитяче знання повертається до будди як бумеранґ. І радість упізнавання людини поруч із собою ні з чим не зрівняється. Можливо стає все.