Якщо любиш – не страшно

Можеш займатися чим завгодно, якщо є любов. Увесь секрет будь-яких успішних занять – любити те, чим займаєшся.

Ти заходиш так глибоко у свою справу, що справа починає тебе захищати.

Сила світла.

Сила любови.

Вона оточує тебе потужною сферою, доторкнувшись якої усе міняється і так само запалюється світлом. Страх вигоряє. Пітьма вигоряє, випалюється бажанням. ‘Бажання приносять печаль’, – каже Будда. Але мова йде про окремі численні бажання. Вони завше неповні. Вони – це голод. Єдине ж, безмежне бажання вашого серця – то є сам космос. То видих Брами, квінтесенція життя. Він творить, а не вимагає їжі. Він самодостатній. Ось про яке бажання ідеться.

Людина, що любить, нічого не потребує. І тому в ній немає страху. Куди б не впав її погляд, усюди вона бачить поле для дії. Усюди вона зводить світи. Відчиняє двері. Пророщує квіти. Виявляє джерела.

Любов творить простір. У просторі наше тіло співає, а душа летить. Можливість вільно бути – це і є любов. Це вихідна, визначальна точка. Коли ми несемо її з собою, усе осявається світлом, за кожним поворотом малюється нове. І цей безперервний процес розкриття зрештою робить і розум, і тіло легкими, безконечно яскравими, незбагненними у своїй мудрості й милості. Любов як буря, як вихор, і як ніжний вітерець. Усе заразом.

Любов тече водоспадами з нашого серця. Вона все втримає, все збереже. Думки покояться в ній і сходять врожаями. Голос звучить у ній так, що чутний усюди. Камінь – тихий, сумирний – то теж любов. Навчіться з ним розмовляти. Ви проникнете крізь статичну зовнішність, і пірнете в океан енергії, що єднає вас із всесвітом.

Отже, пізнання нерозривне з любов’ю. Коли ми любимо когось, він нам відкритий і осяйний. Ми бачимо його справжню суть. Страх-зневіра-невідання – то є попросту відсутність любови, ілюзія. В любові немає ніякої містики, вона є повне, ціле, максимальне й неушкоджене життя.