Розширення свідомости

Екгарт Толле писав, що всі проблеми знаходяться в нашій голові. І це дійсно так.

Щоб проблему подолати, людина розширює свідомість. Тоді те, що здавалося їй непереборним, могутнім, зловісним сірим замком, що височів перед нею на горі, яку ні об’їхати, ні обійти – тоді воно все робиться маленьким, як цятка на мапі, й людина легко оминає його, зоставляючи ту темну силу сам на сам із собою. Не приділяйте уваги злу! Це основне правило.

Зло дуже хоче, щоб ви до нього ‘приклеїлися’. Воно хапає вас за руки, за ноги, за голову, насильно повертає її у свій бік. Натомість добро ніколи не силуватиме вас. Щоб пізнати добро, людина, на жаль, дуже часто має наковтатися зла. Її невідання, не розрізняння одного й другого є полігоном для іспитів. Ми складаємо іспит, коли невідома пляма у нашій свідомості загоряється світлом. Люди, події, вчинки і долі постають перед нами безпосередньо. Темну завісу знято. І тоді – де ж ти, зло? Ти ж так хотіло пристати, сісти на шию і поганяти! Ні – дало драпа. Йому несила мати справу із точним знанням. І лишається з вами добро: незацікавлена у зиску сила.

Добро розсуває наш обрій, ми бачимо нові й нові речі. Зберігаючи спокій, ми йдемо по життєвому шляху, нічого не вимагаючи. Будь-яка вимога псує картину.

Наше світло виправляє недосконалості, які йому зустрічаються. Воно усуває причину відокремлености, понівечености хворої клітини, зіпсутого елемента. І з отих відновлених нами цеглинок ми будуємо прийдешню реальність. Вільнішу, яснішу, радісну. Те, що абстрактно називається ‘розширенням свідомости’, є нашим трудом з генерації тепла й світла у власному тілі, у серці та голові. Не дозволяючи розшарпувати себе, відвертати увагу, розпорошувати дух, але й не замикаючись од труднощів, од ударів чи, навпаки, проявів дружби та участи, ми опановуєм мистецтво життя: сприймаючи зовнішнє, зберігати власну ініціятиву. ‘Утримуй світ у цілості,’ – радить бог Крішна своєму учневі Арджуні на сторінках ‘Бгаґавад-Ґіти’. Це означає приймати усіх істот і себе разом з ними єдиним поглядом, єдиним чуттям, не висмикуючи когось або щось із контексту, не розділяючи. Тоді осявається все наше єство, і всередині народжується сила, що дає нам змогу самостійно йти по життю.

Існують техніки осяяння, їх можна вивчити. Головне – розуміти, що ‘проблеми’ – то закарлючки у вашому сприйнятті, інерція розуму, який, повністю ще не визрівши, зіткнувся з олжею і заплутався в ній. Це минає, якщо ви зберігаєте тишу й світло у серці. Як повільна, але величезна хвиля, осяяння підхопить вас. Немає нічого, що б тій хвилі протистало. Ви наздоженете час, і все відбуватиметься тоді, коли йому належить, без поспіху й тяганини. Золотий баланс світу врятує життя. А з нього виросте палац щастя.