Вільна людина

Вільна людина має зв’язок із усім. Кожна частинка буття посилає їй вісточку. І тому вільна людина носить повний образ творіння у своєму серці.

Ми самі звільнюємося й самі себе поневолюємо. Як я вже казав, Закон Свободи – найвищий закон. Він полягає в тому, що законів немає.

Якщо я знаходився довший час у ментальних помиях, то не дивно, що результат моїх зусиль є дрібний. Ниці, мікроскопічні думки (то вже не думки навіть, а відрухи, рефлекси) не давали мені простору більшого, аніж у сірниковій коробці. Відповідно й дії мої були такого ж маштабу. Світ їх майже не помічав. А головне – ті дії безглузді, вони все крутилися у тій коробці й не воліли вийти назовні. Це те, що називають пеклом.

Вчені зробили експеримент: чималий час тримали щурів у відрі, накритому кришкою. Щури намагалися вистрибнути з відра, але марно. Нарешті кришку прибрали. І що ж? Щури уже звикли до ‘низького стрибка’, і жоден з них не покинув відра. Те саме і з нами – звичка мислити неглибоко, відчувати мізерно, бажати примітивно робить із нас своїх в’язнів. Ми втрачаємо запал і дух. Ми вмираємо заживо.

Отже, ми самі придумали собі пекло. Самі винайшли помиї нашого існування. Дзвіночком надії буде невдоволення усім тим, що нас супроводжує. Постійним страхом, пригніченістю, марнотою, слабосилістю, зневірою. Врешті, утомою. Та ви вже труп. ‘Ні! – щось каже всередині. – Ні! Не буде цього’. То свята сила життя починає бунт.

Чи знаєте ви, що таке справжній бунт? Повстання?

Ні, це не розтрощені авта і не палаючі будинки.

Це щось набагато більше.

Відсутність меж.

Руйнування – це обмеження. Революція ж виростає разом із душею і означає ре-еволюцію, тобто вихід із глухого кута і альтернативний шлях. Правдиве повстання не бореться з межами, а оминає їх у незвичний спосіб і робить неактуальними. Повстання – це повне, гармонійне бачення усіх речей. Воно не містить суперечностей, тож сила його безкінечна.

Протидіяти цьому ніяк. Не можна затулити долонею сонця, день все одно є день. Повне бачення геть виносить нас з відра із щурами. Щур у відрі (читай – обмежена людина) – дивитиметься на вільну людину з острахом. Вона літає! Вона є усюди! З точки зору несвободи це катастрофа, кінець світу.

Найвище мистецтво – це вміння відштовхнутися від звичного. Знання того, що всі ваші дії й розрахунки відносні й самі по собі не становлять цінности. Певність у власній свободі, яка завжди може змінити спосіб дії та мислення.

Як стати вільним? Хтось каже, що для цього треба методично вправлятись, крок за кроком витрушуючи з думки забобони. Хтось говорить, що звільнення приходить умить, що до нього не треба готуватись. На обидві ці думки відповідь: і так, і ні. Ми тренуємо тіло й розум (кожен так, як йому подобається), щоб зробити їх інструментом свободи, але свобода вже живе у нашому серці. Ми вільні від початку, вільні щомиті. Немає алгоритму ‘здобування свободи’, тому що ми вже там. Тіло й розум просто приходять у відповідність до цього стану речей, щоб творити. Так званий ‘духовий шлях’ є очищенням від зайвого, від того, що заважає бачити і втілювати волю Господню. Вправи ж заради вправ нікому не потрібні. Замітати у кімнаті слід не тому, що замітання як таке має цінність, а жеби було чисто.

Так, осяяння приходить несподівано і моментально. Але усвідомлюючи його, ми розуміємо, що воно приходить ще і ще, без кінця-краю, приходило раніше й приходитиме далі. Воно є наша основа, наша суть. Вся справа лише в тому, щоб прийняти цілковите, повне рішення про власне втілення. Тоді й осяяння захопить нас цілком, не лишаючи нічого за бортом. Оце ‘за бортом’ і відвертало нашу увагу, не давало стати собою у кожну поточну хвилю. Нині ж подвійности більше нема. Ви вільна людина. Ви керуєте собою від ‘А’ до ‘Я’.

Так, спочатку ми вилізатимемо із помиїв мляво. Та якщо рішення прийняте, час поступово зникатиме, а ми рухатимемося щоразу швидше. Мінятиметься оточення, виникатимуть нові краєвиди. І нарешті ви побачите світ впізнавано-невпізнанним. Це й є ознакою всемогутности і безмежжя.

Я гаряче сонце з протуберанцями. Мої протуберанці – то мої твори, вчинки, заряди тепла, що я посилаю довкіл. Сонце-серце билося завжди, і воно саме є джерелом власної сили. Самодостатня, вільна людина безкінечно зливається з природою, безкінечно є богом і витоком щастя. Благодать її незмірна, а задуми невичерпні.