Контекст

Включайте все у більший контекст. У цілісний контекст. Підвісьте на його тлі будь-яку власну незугарність і роздивіться її. Ви обов’язково знайдете ‘механіку’ збою. Таким чином ми покращуємо власні дії.

Найбільша сфера вашої уваги – всесвіт – нікуди не дівається. Буває так, що вскочивши у якийсь деталь, ми перестаємо ту сферу відчувати. Це спричинює тривогу й страх. Зупиніться. Скажіть собі: ‘Я втратив контекст’. Якщо приділяти увагу речам, які вас турбують, з позиції всесвіту, розрішення приходить миттєво. Ось алгоритм: зв’язуєте крихітку, яка вас коле, і небо, і стовбур світла, що виникає з того зв’язку, пробиває заяложені, замулені, занедбані, закорковані канали життьової сили в вашім мозку. Мозок тоді бачить ситуацію з усіх можливих сторін і знає, яке вона розвиватиметься. Проблему знято.

Наш ‘гріх’ – якщо є доречним уживати це слово – то невідання. Невідання походить від обмежености сприйняття. Щоб розібратися у предметі, його треба споглядати у контексті. Контекст не дає нашому сприйняттю занепадати, стягуватися у точку. Тримайте контекст у думці, і поступово довкілля перестане бути для вас лише фоном, воно доторкнеться до вас як присутність, із своїми нюансами, повівами, рухом. Ви зрозумієте тоді, як предмет, на якому зосереджено вашу увагу, сполучається з цим довкіллям. Ви почуєте їхню розмову.

Отже, рецептори ваші відкрилися. Всесвіт напуває вас міццю. Складний аромат універсуму пробуджує ваше творче ядро. Увага росте. Увага вирізає з пітьми браму у прийдешнє, перетворює речі на щось нове, сповнене сили. На письмо Бога. На слово Бога. Звук, колір. Запах. Вібрацію.

Ви – провідник. Тому що пізнали контекст. Ви бачите все одразу, а це означає, що ніякий окремий предмет уже не ‘засмокче’ вас у себе, позбавляючи можливости щось робити. Ви вільні! Ваша енергія збільшилася, стала відпорною, вона вже не ‘провалюється’ у предмети, а одбивається од них, бо зустрічає в них таку ж саму силу: там, у предметах – теж ви. І обидві сили породжують третю – синтез. Довершеність. Мову. Любов.