Нескінченність

Куди податися? Усюди однаково файно. Ця безкінечність зводить з розуму, чи не так? Серце солодко мліє. Але що ж нам варто робити?

Є дуже просте правило: як не знаєш, що робити, не роби нічого. Глибокий став душі заспокоїться, і в ньому відіб’ються зорі або ж сонце. І тоді світло – уже власне – хлине із душі назовні.

Не питайте, як це виглядає. В таких запитаннях зовсім немає сенсу. Ними ви знесилюєте себе, та й по всьому. Ніхто вам не скаже. Навіть Будда. А знаєте чому?

Тому що це так ніби гора питалася б у себе, чи справді вона гора. Адже божеське начало в вас. Не вірите? От сміхота – бог, який сам у себе не вірить!

Безкінечність прямо тут, під носом, прямо у вашому носі. Прямо там. І не треба нікуди бігати, щоб її дістатися. Дощить надворі; добра нагода подумати про себе, чи не так? Краплі повертають нас до найголовнішого – спокою. Лиш божевільний носитиметься по калюжах, та й той знесилиться і впаде, його загорнуть у ковдру, дадуть гарячого чаю й покладуть відпочивати. Не з’їжджайте з глузду, намагаючись ухопити нескінченність за хвіст!

Нескінченність.

Ви вже на дивані? От і чудово. Можете казати ‘Оммм’, а можете й не казати.

Ваш внутрішній зір вивільнюється, внутрішній слух також, і вони зливаються з фізичними зором і слухом. Тепер ви бачите, що світ божественний?

Ну от.

А чи знаєте, що вам робити? Що? Навіть питання таке видається абсурдним?

Отож.

Мислі, замість дерти, кожна в свій бік, тканину життя, тепер з’являються, коли вам потрібно. І коли потрібно йдуть. Мислі – ваш інструмент: молоток, викрутка, пензель. А крізь вас протікає ріка цього світу. Далі, далі, ще далі. Ви незрушні, вам не треба нічого робити. Тільки бачити це. Спокій і рух єдині.