Наркотик інтелекту

Сучасний світ п’яний. Сучасна людина п’яна інтелектом.

Можна створити інтелектуальну схему і назвати її філософією. Але філософія – це пряме сприйняття життя. Філософія – це в істоті магія. Межа, що відділяє схему від магії – це дія. Саме дія ніколи не була й не буде по зубах жодній схемі. Діючи, людина реально має справу з такими ж діями світу, і це дозволяє їй відчути їхню суть. Дозволяє бачити. Тому сприйняття є дією, а не конструкцією інтелекту. Проте інтелект, якщо його повернути від конструювання схем до праці з речами, які ми персонально зустріли на своїм шляху, зробиться точним, тверезим порадником і ніколи вже не мучитиме ані себе, ані нас.

Інтелект – кіт, що гуляє сам по собі. Але все одно надвечір вертається у хату до миски із теплим молоком. Кіт вдячний цьому світові й розуміє його і, насправді, він відданий друг. Так само інтелект, що усвідомив себе, не претендуватиме на суцільну самоту й безроздільну владу. Він знає, що є виявом сили й вертається знов і знов до її джерела.

Ми захоплюємося віртуальними, придуманими світами, й вони володіють нами настільки, наскільки ми не знаємо світ справжній. Саме тут полягає інтелектуальна пастка, ілюзія того, що інтелект є чимось окремим. І що він може судити про навколишні явища, сам залишаючись непідсудним і абсолютним у своїх вироках.

О ні.

Він є частиною потоку життя, як і все инше. Судомно вчепившись у знану йому клітинку дійсности, він заходжується будувати навколо неї свою схему. Схеми він може будувати чудово, тут йому немає рівних. Але ваша душа знає, що то пастка. В цьому й полягає суперечність несвідомої себе людини. Вона схильна довіряти вченим, авторитетам, ‘досвідченим людям’, тому що вони вміють логічно щось пояснити, але не собі. Однак навіть учений може виходити у своїх міркуваннях з вузької клітинки своїх уявлень. І всі його міркування так само вірні лише ‘на клітинку’. А далі – незнаний простір. Вам треба саме туди.

Довіряти собі слід не менше ніж будь-якому оточенню. А оскільки ви самі – то є первинне, найближче буття, яке ви маєте, то й дослухатися передусім слід до себе. Усе ж навколишнє, правильно інтерпретоване, теж штовхатиме вас до власної, внутрішньої брами щастя.

Що значить – правильно інтерпретоване?

Дивіться цілісно. Саме це є правдивий підхід. Життя існує у циклах, довершених збалансованих системах, самодостатніх організмах. Не виривайте деталі з контексту й не обсмоктуйте їх своїм розумом – це одразу позбавить вас енергії бачити цілість. До деталів черга дійде, коли ви, вивчаючи як життя працює, звернетеся до тої чи тої його функції. Тоді й побачите деталь у її зв’язку з усім иншим, а отже зрозумієте сенс.

Це живий сенс, не схема. І якщо ви повідаєте про нього, вас почують. Бо ви говоритимете про життя й життям. Так роблять мудреці. Так роблять художники. І справжні вчені.

Інтелект, що навчився бачити цілість – Бог. Для нього нема нічого невидного. І він повністю віддається людям, Землі, життю. В нього увійшло серце – оте глобальне, інтеґральне сприйняття світу. Він бачить не купу роздрібнених шматочків, а голографічно живі створіння, якими насправді є і зірки, і думки, і хвилі – як фізичні морські, так і незліченні хвилі-струни, що пронизують все. І ви осягаєте, що немає нічого мертвого.

Вам не потрібен тепер інтелект як наркотик, що ним ви пестите кволий вогник свого розуміння у тісній коморці. Віднині інтелект – ваша шкіра і очі, ток енергії в вашому тілі, що сполучається з далеким краєвидом і маленькою билиною, й доносить їм ваше слово. Знаряддя, спосіб дії, прозорість. Можливість.