Іграшки

Через іграшки дитинка зачинає пізнавати себе – своє ставлення до різних речей. Іграшки моделюють її маленький світ, чию долю вона вершить.

Дитина виростає, й іграшки ускладнюються – то автомобілі, літаки або космічні апарати. То комп’ютери, синхрофазотрони й батискафи. Обладнання й спорядження, устаткування й оснащення. Технічні іграшки дають нам задоволення – швидкість, кольори, звук, силу etc. – певну ейфорію, певне відчуття всемогутности. Але через це нами легко керувати. Ми забуваємо, хто ми є й звідки. Технічні, формальні елементи відділяють нас від власного коріння і відтак нами маніпулюють ті, кому вигідне розповсюдження тих елементів, тобто править інерція, а не власне людський розвиток. Множаться уявлення, схеми, залежності. Реклама. Часткова, а не повна інформація, що змушує нас боротися за щось і проти чогось.

Така ‘сила’, сила зовнішня – то ілюзія.

Якщо ми візьмемо трохи тонше, то побачимо ще один рід іграшок. Це іграшки власних думок, суджень, планів. Але дуже часто ми починаємо сприймати ті іграшки всерйоз. Ми вважаємо їх частиною себе. А це не так. Як і все попереднє, то своєрідний одяг для презентації власного ‘я’. Міняються презентації, міняється й одяг. І нарешті доходить до того, що одяг вже не потрібен. Ми просто є, і нам вже зайве доводити самим собі, що ми існуємо. Кар’єра скінчилася, і почалося життя.

Проте коли ми прикипаємо до якоїсь своєї сукні чи штанів, нам боляче. Нас тримає, приміром, одне старовинне судження, що відкинувши його, ми давно б перейшли до нірвани. Це частка зовнішнього світу, мари, і вона наразі відділяє нас від того, що буддисти б назвали ‘чистою землею’ – справжнього світу без одягу, голого світу. Коли ми були дітьми, то не стидалися бігати голими. Наш розум ще не наростив ‘одежу’. Ми ще не навчилися боятися й хитрувати. ‘Будьте як діти’, – каже Христос. І, скинувши нашарування цивілізації, ми повертаємося до себе. До дитинства, яке є вічне.

Отже, іграшки – проміжний етап. Через них свідомість просто розширює наше серце.