Action

Чи основою нашого світу є нерухомість? Чи життя заспокоїться остаточно через більйони років, і нерухомість поглине його цілком? І буде ніщо?

Людина-оцінювач задає подібні питання. Ні, ні, безумовно, завжди існуватиме щось. Але оцінювач неодмінно хоче те щось промацати, зважити. Оцінити. Йому не дає спокою думка про існування речей, які він не може контролювати.

Приміром, мистецтво. Коли Оцінювачеві пояснять, який витвір має вартість, а який ні, він буде спокійний. Инакше його картина світу руйнується.

Просто ж зацікавлена людина не турбується про вартість, не порівнює, не зважує, а дивиться і сприймає. Для неї мистецтво двері, а не коштовна цяцька.

Оцінювач: Куди це можна пришпандьорити?

Зацікавлений: Що?

О: Оцю, оцю річ куди можна вставити? Де вона пасуватиме найкраще?

З: Вона має пасувати?

О: Вона має пасувати, щоб дати найбільший ефект.

З: Я подивлюся… Ні, вона не пасуватиме як оздоба.

О: Чому?

З: Це мистецтво.

О: Оздоба і є мистецтво.

З: Ні, в оздобі мистецтво не головне.

О: Я не розумію. Мистецтво має прикрашати наше життя.

З: Ви не розумієте. Мистецтво і є життя.

О: Ні, життя – це життя.

З: Вам подобається життя?

О: Ну як вам сказати… Загалом так.

З: Можна щось покращити?

О: Можна, для того я й займаюся оздобленням. Купую красиві речі.

З: Ви це ставите туди, до инших речей, і ситуація покращується?

О: Авжеж, авжеж. Я от і питаю, як на вашу думку, це гармонійно? Тут витримано єдиний стиль? Ці предмети взаємно підсилюються?

З: Ні.

О: Чому?

З: Оця річ, про яку ви кажете, самодостатня. Їй нічого не треба. Найдіть їй окреме місце на чистому тлі.

О: Та ну… Якось це одиноко. Тут – ви ж бачите – ансамбль, вони схожі, його члени, за тоном, за вагою так би мовити, за присутністю.

З: Ви сказали – за присутністю? Що ви маєте на увазі?

О: Вони, знаєте, ці речі, якось подібно впливають на глядача. Вони приблизно одного часу, репрезентують одну епоху, одне бачення. І ми уявляємо собі людину, яка за допомогою тих предметів шле нам месидж із своєї реальности. От що я маю на увазі.

З: Ні, вони зовсім різні. Те, що ви кажете, стосується зовнішнього. Предмети, які тут були – правдиво оздоба. Цей, новий елемент, окремий, він має зовсім иншу присутність. Він є мистецтво. Він транслює не час свого створення, а вас самих.

О: Як то?

З: Він є для вас відповіддю на питання, хто ви такий – поза часом і простором.

О: Без умовностей?

З: Без умовностей, крізь оці форми.

О: Я не відчуваю цього.

З: Ви мислите в площині оточення. Вийдіть з оточення.

О: Навіщо?

З: Ви ж хочете знати?

О: Я втрачу здатність мислити.

З: Ні, просто мислення буде иншим.

О: Я не можу мислити про те, чого не знаю. Це позбавлено сенсу.

З: Навпаки. Сенс якраз там, куди вказує цей витвір, а оточення просто розподіляє його тінь у площині, де все порівнюється, класифікується і оздоблюється.

О: Саме цим я і займаюся, і в тому бачу сенс.

З: Навіщо ви тоді консультуєтесь у мене?

О: Мабуть, тому, що ви вмієте мислити невідомо що. А мені потрібен напрям. Потрібне нове. Ви називаєте, я додаю як оздобу.

З: Я створюю, ви конструюєте?

О: Так. Инакше не можна.

З: Чому?

О: Тоді предмети втрачають цінність.

З: Якщо ви ввійдете у цей твір, то побачите, що зникає лиш та цінність предметів, яку ми їм приписуємо, а справжня – ні.

О: Чим же цей твір такий особливий?

З: Він має повну присутність.

О: Повну присутність?

З: Так. Він є собою, і він єдиний з тим, що нам передає.

О: Це подібно до актора на сцені?

З: Саме до того актора, який теж повністю присутній. І в обох випадках ми маємо справжню дію.

О: Ви хочете сказати, що ця штука жива і вона діє?

З: Безперечно. Навіть коли ви цього не розумієте, вона діє на вас.

О: Це магія якась.

З: Абсолютно вірно. І вона називається творчістю.