Що спонукає нас жити?

Усе в цьому житті є уроком для нас, і те, чим дійсність, як вам здається, смертельно вас образила, є предметом для вивчення і з’ясування.

Образа – значний поштовх до дії. А справжня дія – то усвідомлення. Сила усвідомлення породжує спалах світла, що спопеляє образу. Ось так це коло крутиться.

На зміну образі приходить подив, радісне вглядання у те, що відкрилося нашим очам. Світ виявляється безмежним у своїх формах і доторках до нашого серця. А серце виявляється безмежно глибоким. Воно відчуває увесь сум і жах тисячоліть, що крізь них продиралася одинока людська думка, вишукуючи вогник світла, який блимав то там, то тут, але ніколи не лишався на місці й треба було знову й знову рушати за ним в дорогу, надіючись, що той шлях виведе нарешті до вічного щастя. І серце знає: щастя просто перед нами, але у паралельному, недосяжному наразі для нас вимірі.  

Поруч з тим – титанічні процеси планетоутворення, розмай тваринного й рослинного царств, людські війни й катастрофи, коли гордий homo sapiens нищить себе сам десятками мільйонів або ж гине від природних лих чи болячок, і лещата необхідности стискають йому голову й змушують жити так, як він живе. Ми наче блукаємо довгим коридором і вертаємо знов і знов до тої ж самої тюремної камери, куди крізь заґратоване вікно падає трохи світла.

Розуміння Всесвіту як гігантських кпин поступово охоплювало аванґардову частину людства. І вона хотіла зрозуміти: а що ж за тими декораціями є насправді?  Яку таїну зберігає Господь? Певно, щоб зазирнути туди, слід змінитися. Стати легким, чистим, енергійним і врівноваженим водночас. Як хтось казав, ‘янголи можуть літати, бо приймають себе легко’. Ось і нам треба прибрати з себе все важке, неприємне, кострубате, все те, що робить нас незугарними у житті. Тоді погляд проясниться, психічна сила виросте у десятки разів, і ми проникнемо за межу звичного.

З чого ж почати?

Як казав один буддистський чернець, обстежмо уважно власну в’язницю.

Що тут є?

Здається, все необхідне для життя. Вода, харчі, праця, за яку ви отримуєте копійки, щоб потім їх обміняти на ті харчі й трохи одпочинку, певний діяпазон думок – від мрій про якісь уявлювані речі до необхідних щоденних рішень і домовленостей з людьми. Все, що ви бачите або уявляєте, складається з окремих елементів, що з них ви, неначе з кубиків, будуєте світ. Колір, запах, емоція, пам’ять про подію, яка тепер для нових подій стала своєрідним фільтром, і ви помічаєте лишень те, що він дає вам помітити. Ні, кажете ви собі, цього для життя недостатньо.

Добре; то чого ж вам бракує? Чогось безумовного, так? Чогось, що не було б продиктоване днем учорашнім. Такого, що є завжди, але виходить за межі, виходить за стіни, минає думки, минає настрої й образи, зберігаючи в той же сам час їхню суть.

Ех, то є сам рух.

Рух – незбагненне явище.

В русі міститься вся та енергія, яку ми потім всотуємо крізь розгорнуту ним картину у просторі й часі. Чи то ви пензлем малюєте, чи словом, залишаючи рядки на папері, чи звуком, записаним нотними знаками, чи інструментами різьбаря, теслі або садівничого.

Рух!

Думка Бога, що раптом збуджує все ваше єство.

Рух точно знає, куди і що йому треба. Рух не вагається. Він є одразу і весь. Він поза часом. Життя – що б собі людина про нього не думала – незнищенне, бо нероздільне із рухом. І рух, і спокій – це те, що не вмирає і разом становить незбагненну єдність. Ми заспокоїлися, ми бачимо ясно власну тюрму. Вона збудована протягом якогось часу, вона займає певний простір (у першу чергу – психологічний). Тюрма – це машина, це автомат. Але ви тепер глибші за форму: ви маєте чистий рух, що вийшов із споглядання. Ви можете перепрограмувати машину вашої дійсности. Ви можете демонтувати її, взагалі припинивши усяку ‘машинність’. Ви владар буття, ви рух. Мудра дія. Мудра тому що знає себе і своє призначення.