Співчуття немічному світові

На світ вдягнено маску немічности, безпорадности. Буває, ви йдете й бачите це.

Ви хочете зосередитися на собі, щоб висловитися й наповнити світ. Але одразу відчуваєте дискомфорт. Навколишнє переслідує вас із нав’язливістю ідіота. Як тільки шановна пані або пан вирішує зайнятися творчістю, починається спротив, який наводить на небезпідставну думку, що диявол існує. То що ж таке сей диявол?

Диявол – порожня вітрина життя. Вітрина, де представлено різні блискучі штуки, але мертва по суті. Що не заважає їй підманювати вас, зваблювати вас, переконувати, що без її милостей ви занапастите себе, будете нещасним, бідним, нелюбим. Суспільство зовні являє собою таку вітрину пустих обіцянок-цяцянок, на які воно ловить вашу увагу і змушує працювати на себе, не питаючи далі ані вашої згоди, ані цікавлячись взагалі, що ви собі думаєте й відчуваєте. Як тільки ви потрапили в сіті даних вами зобов’язань у надії отримати щось блискуче з вітрини життя – світ людей моментально вас іґнорує.

Але подумайте, чому так є. Чому світ обов’язково потребує вашої присутности, вашої участи, і в той же сам час доводить вам, що ви – ніщо? Чи нема тут суперечности? Так, насправді це він не може без вас, а не ви без нього. Ви – цілісний і самодостатній. Ви – бог. От що є насправді. Світ – це похідне від нас, і ніяк инакше.

Звичайно, похідне не в сенсі якогось там суб’єктивного ідеалізму. Абсолютно, абсолютно. Все є об’єктивне й все реальне. Просто бог і світ – це одне й те саме, і ви бачите світ повно, коли свідомі того, і уривчасто, фраґментарно, а отже конфліктно – коли не свідомі.

Виходить так, що свідомість – наша головна цінність. Кров нашого ‘я’. Заспокоївши думки й почуття, зв’язавши їх в одну тканину і знявши тим будь-який відчай і самоту, ми даємо можливість цій крові оживити пустелю нашого світу. Окреме ‘я’ зникає. Рідним стає все.

Ця таїна зовсім не таїна. Усе воно готове до наших послуг кожної миті. Безпорадний, нещасний світ – то наша власна проєкція, яку ми створили на стінах в’язниці, збудованої через невіру. Стіна – то відсутність живого. Але навіть камінь може відчути. Візьміть його до рук – і ви переконаєтесь у цьому. Крізь мертву, здавалося б, поверхню, проступає внутрішній жар. То ваше життя. Ваше, бо життя в цілім світі єдине.

Коли навчитеся мати контакт із речами, ваша тюрма впаде. І навколишнє більше не зваблюватиме вас. Найвеличніше відкриття, яке може зробити ваш розум, це те, що порожнечи не існує.