Отже, як продовження попереднього – кидайте думки, що мають кінець і, відповідно, страх кінця, адже ж вони – не ви, а їхній кінець – не кінець світу. Це незвична позиція, і саме її незвичність відсахує. Зазвичай ми чіпляємося за будь-що, як то кажуть, ‘до останнього’. Психіка липне до точки, на якій випадково зфокусувався наш погляд.
*
Страх кінця розвіюється початком. Пригадуєте, ми розмовляли з вами про початок? Про те що ми стоїмо перед величезним полем дії. Нашої дії. І ніхто нам не може зашкодити. Достатньо повернутися до початковости – до нашого справжнього дому – і страхові не лишиться місця. Уся потуга світу у наших руках.
*
Серце Бога. Серце Бога б’ється ритмом зими й осени, літа й весни. Космічний простір між зірками теж живий, і там також існують свої пори року. По однім циклі настає другий. Кінця немає.
Вашого звичного для вас тіла колись не було. А ви були? Дайте собі відповідь на це запитання. Коли вашого звичного тіла не стане – ви будете? Скажіть. А як щодо всесвіту? Чи існуватиме світ, коли згаснуть зірки, щезнуть планети? Що вам повідає серце?
Ваше серце єдине із серцем Бога. Так?