Речі так само вільні, як люди

Будда, месія, митець, учений – це певний одяг, у який ми вбираємося для виконання поточної задачі. Сама ж наша суть безконечно більша за будь-який зовнішній образ. Концентруючись на образі, ми втрачаємо все. Це я офіційно заявляю, як людина, що відповідає за свої слова. Образ варто тримати на периферії уваги, на периферії зору, крутити його навколо себе, бути з ним у контакті, але не давати йому полонити вас. То є мистецтво. Ми, якщо хочемо бути вільними в цьому світі, маємо ховати в собі незаповнений центр тайфуну – вікно свободи. Все, що навколо – спіраль наших вдихів-видихів безлічі форм. Ми вільні од них, але даємо їм гасати в нашому просторі без зупинки. Наш розум порожній, він все приймає і все віддає.

І те саме працює для кождої речи. Всі вони вільні так само, як люди. В кожної речи свій шлях, свій простір всередині й своя, унікальна потуга. Речі – або уявні, або ті, що нас оточують у повсякденнім просторі – нам не належать. Скажіть, ваша дитина – то ваша власність? Ні – одповісте ви, якщо тільки не маєте гіпертрофоване еґо, підсилене тоталітарним мисленням тої чи тої секти. Ні! Так само ідеї – ті, що народились нам в голові, духовнії наші діти – вільні од нас, хоча ми й дали їм життя. Тим паче речі матеріяльні, не нами створені, хоч деякі з них нам служать і ми їх тримаємо в себе. Власність – ілюзія.

Тс-с! Я не є комуністом. Але власність – ілюзія. Розгляньте це самі, будь ласка.

Ви не розпоряджаєтеся навіть тілом, у якому перебуваєте. У певнім сенсі, тіло є частиною вашого ‘я’ – і що ж? Ви не володієте навіть собою – он воно як! Чи можете ви поміняти колір своїх очей, виправити якийсь вроджений дефект, зрештою, зробити так, щоб ваше тіло не старіло? Ні. Щось, десь, внаслідок тривалих зусиль вам поліпшити вдасться. Але далеко не так, як ви мріяли.

Ходімо далі. Ви володієте думками? Ні. Може якусь секунду чи дві, а далі вони розбігаються наче миші. Бажання ваші ви здатні контролювати? Ви розумієте, що я маю на увазі: не стримувати бажання, як звірів за ґратами, а вільно обирати, які бажання можуть у вас з’явитися, а які ні. Ви з сумною посмішкою дивитеся на мене? Ну, звісно, ви пробували. Але, але…

Тепер ви бачите, що не володієте нічим і ніким, навіть собою. Ви можете вбити, зламати, покалічити, але хіба це означає володіння? Єдине, ким ви наразі можете бути, якщо схочете, – це майстром нищення. Тут багато волі не треба. Багато сили часто теж. А вже думки підштовхуватимуть одна одну без кінця: як можна краще, ґрунтовніше зіпсувати, умертвити щось!

То де ж ваша власність? Що є ваша власність? Попереду хіба шлях, довгий шлях пізнання себе й світу – такого, яким він є насправді. Ну, та ви вже це знаєте. Ви ж прат’єкабудда. Ви вже піднялися важкими гірськими сходами до місця, де починається справжня путь.

На цій дорозі ми граємо безліч ролей, і кожна підштовхує нас до себе. Ідучи, ми вже знаємо, що роль – інструмент, роль – це погляд світу на нас, завдяки якому можливим стає перетворення. Це не зовнішній титул, не зовнішнє місце або посада. Це відгук життя на те, що ми робимо. І поступово ми научаємось бути. Буття – абсолютна річ. Там нема володіння, бо володіння ділить: на господаря й те, що, як він вважає, йому ‘належить’. А де є поділ, там несвобода. Отже, якщо ми стали собою – свободою – ми не володарі.

Ми знаємо, що робити. Як не володіти, не керувати, не розпоряджатися (а все це достоту ілюзія) – то полюбити. Стати одним цілим із тим, чим ти прагнув керувати. Сплавити воєдино тіло, розум, душу. (Тут, між иншим, якщо захочете, справдиться ваша мрія про зміну зовнішности, про безсмертя; і ще багато мрій знайдуть своє втілення.) Струснувши хаос ілюзій, ми увіходимо в космос. Ми увіходимо в дім, який є насправді.

В космосі ніхто не володіє ніким і нічим. Там є дружба й любов, і є творчість; це більше, ніж володіння. Саме тому всесвіт удосконалюється й росте: вільна енергія, вільні речі, що в ньому існують, здатні дляти життя.