Не спішіть на потяг

Страшний ґвалт, мало не паніка навколо вас: усі хочуть вспіти на потяг щастя. А ви не спішіть.

Хай ті потяги їдуть без вас.

Коли вам пропонують ‘останню можливість’, знайте – то неправда. Останніх можливостей не буває. Можливості є завжди. Це так само вірно, як і те, що ви існуєте на світі. Отож безглуздо кудись бігти і вривати собі шматок щастя. Відмінності видаються такими на рівні форми – не червоне, а зелене, не довгасте, а коротке. Й тільки. В глибині, там, де живе душа, відмінностей немає, бо кожна особистість – сама собі цілий світ. Ганятися за частинками, якщо ви справді пізнали себе, протиприродно й ніколи не спаде вам на думку. Всі можливі частинки ви маєте, бо ж ви – цілість. І все, що схочете, видобуваєте з себе.

Притягнете до себе подібне зі свого оточення, ‘добудуєте’ себе у зовнішньому світі. Це – також аспект ‘підтвердження зовні’, коли потрібні вам для життя елементи знаходяться наче самі й прямують вам до рук. Так – і саме так – дихає справжнє мистецтво.

Великі твори, великі одкровення не є результатом хитромудрих викрутасів розуму. Це не щось ‘особливо винайдене’. І разом з тим кожен такий твір унікальний. Ми можемо це збагнути, коли поставимо себе на місце його автора, маляра чи письменника. Хто такий письменник? Підглядач та підслухач? О ні, він виразник потоку життя, що передається словами. Так само маляр передає його фарбами й лінією.

Є кілька етапів досконалости. Спочатку ви дивитесь, як працює майстер, і копіюєте його зовнішні дії. Але відчуваєте, що всередині ви порожні. І тоді все більше й більше вдумуєтеся у те, що робите. Чи варто це робити? Чи має воно якийсь сенс? – ставите ви собі питання. Що таке майстерність? Це точність? Максимальне втілення подобизни? Тільки воно? Що має відбутися? Що таке стан майстра? Ви починаєте завважувати власні емоції, зміни власного стану, відчувати десь углибині невитрачену, невідкриту силу. То вона, ця сила, сама собі ставить питання. А відповіддю є те, що вона творить із себе.

Творить із себе?

Так. Творення – то не взяття зі складу готової продукції деталей і просте їхнє сполучення. Ваш дух народжує, а не комбінує навколишнє. Божественна порожнеча всередині вас – то невичерпна можливість. І всі справжні мистецтва кажуть: ‘Звільніть свій мозок від думок. Покладіть перед внутрішнім зором чистий аркуш’. Ось він, початок! Крізь вас немов би котиться хвиля і – ви бачите те, чого ще ніхто не бачив, робите те, чого ніхто не робив. Ви є собою у цей момент – момент творення світу. І коли ви навчилися видобувати світ із себе, спішити вже нема куди. Все, що вам потрібно, увесь час перебуває разом з вами. Тому справді якісна робота – передавати, розкривати, відтворювати суть речей – виключає тривогу, неспокій, бажання щось вхопити, кудись потрапити. А дійсно повне життя не бігає наввипередки із собою. Настає новий день. Ви дивитеся в люстро і кажете: ‘Ну, все ще бажаєш якогось королівства? Ні? То добре. Бо ти ж і є король’.

Ви владні прискорювати й уповільнювати час. Один і той сам потяг пускати знов і знов безліч разів. То чи можете ви спізнитися на потяг? Чи існує взагалі поняття ‘запізнення’? Тепер ви знаєте відповідь.

Усе що твориться – твориться так, як йому належить. Ви берете участь у житті настільки, наскільки готові. І лише безглузді самозвинувачення можуть псувати ваш ясний зір і теплоту чуття. І лише відчай може заморозити ваш обрій, що вільно розсувається щирою думкою. Ні відчай, ні сумнів, ні самопокара не мають сенсу.

Ось так.