Творення себе. В чому ж воно полягає, як нема схем, що за ними ми б могли, теоретично, себе побудувати? Що таке будівництво? Творення? Вільне масонство, мулярство, як кажуть?
Кожен вчинок має огортати простір. Це означає, що для кожного вчинку природно бути вільним, природно сяяти, розташовуватися зручно й невимушено. Тому слід прибрати з вашого життя непотріб. Балаканина, внутрішня ‘психодрама’ й є таким непотребом. Безцільне існування просто заради емоцій не може бути вами, це незрозуміла каша, в якій тоне серце й думка. Творення себе з окремих шматочків-клаптиків неможливе.
Навколо вас існує сфера мовчання. Не мертвого мовчання, а живого, уважного, готового народити Слово у будь-який мент. Слово народжується без зусиль, коли та ваша сфера, що вбирає події світу, фіксує окрім них потребу імпульсу саме від вас. І звучить ваш голос, являється ваш рух – у гармонії з усім, що було, є і буде.
Тоді цілий світ промовляє крізь вас. Чим докладніше ви відчуваєте власну тишу, тим легше світові влитися в вас. А коли ви відчуватимете її ненастанно, то побачите, що світ – усе суще – міститься в вас од віку. Центр світу – ви. Не десь у скупченні далеких галактик, не в таємному п’ятому вимірі, ні – він у вашому серці. І ви побачите, що й під час споглядання ви все одно дієте, ви не пасивні. Це називається внутрішньою альхемією – так росте ваша душа.
Ми не кладемо там, усередині, одну цеглину на иншу, не напружуємо м’язи, не боїмося, що конструкція впаде, бо немає ніякої конструкції. Але сила всесвіття, промені, що утворюють душу, збільшуються, проникають глибше у невідоме, показують вам на долонях життя. І ви розумієте фразу про те, що космос не має центру, бо він увесь – центр. Таке воно, справжнє ‘мулярство’. Щойно ви впустите в себе добру тишу, а точніше – просто усвідомите її в собі – миттю заспокоїться бурхливий океан, розступляться хащі незрозумілого, засяє сонце вашого ‘я’. Перебуваючи в центрі світу, ви дивитиметесь на речі однаково тепло. Бо істинна ваша суть – любов, що народжує і надихає магічним доторком.