Стосунки

Якщо ви кажете: ‘Ох, як добре було б повернути те, що було спочатку!’ – забудьте це. Його – ‘того, що було спочатку’ – ніколи не існувало. Бо те, що є насправді, нікуди не дівається – воно є завжди. І тоді не виникає ніяких турбот, ніякого почуття ‘недостачі’ будь-чого в житті. Все, що викликає в нас сумнів, жаль або прив’язаність – ілюзія. Те, що є насправді, не буде вас улещувати, так само як не буде від вас і тікати. Воно завше з вами. І його достатньо для вашого щастя.

Заспокойтеся, сядьте прямо. Почуйте, як муха дзижчить і як віє вітер. Не судіть про те й се, просто слухайте його. Відкрийте очі на все, що вас оточує, і повнота життя увіллється у вас. Все, чого вам не вистачає, це енергія, чи не так? Енергія, щоб цілком себе реалізувати. Ви шукали в людей якоїсь сили, якогось певного задоволення, що вам його, як ви думали, бракувало.

А тепер – ви це маєте.

Не розмірковуйте, ‘що було б, якби…’ Живіть.

Настає момент, коли ви вже не боїтеся власних рухів, бо то ВАШІ рухи. Довіртеся їм: биттю свого серця, диханню. Кумедній думці, що раптом виникла нізвідки. То – ви. Ви – це свобода. І той рух, спочатку хаотичний, незграбний, стане музикою: плавною, але з несподіваними, радісними сплесками, музикою, що вмиває світ і ллється крізь нього у безмір, перебуваючи в вічності, у самій собі.

Якщо ви – рух, течія, що не знає ані кінця, ані початку, то як можуть тримати вас у клітці будь-які схеми? Як може людина, з якою сполучені ви любов’ю, приносити вам біль? Подумайте про це.

Не одразу це вдасться – відліпитися подумки від того, хто, як вам здається, припав вам до серця. І ви не одразу визнаєте, що він, цей ‘хтось’, насправді мучить вас. Ви ладні мучитися – до певного моменту. Але той момент все одно настає. І тоді – Бог свідок, так завше буває! – ви із здивуванням поглянете на сірий, викинений геть на сміття кавалок часу, приділений людині, яка мучила вас. Вам здавалося, що вона вас розуміла? – ні, якби це було так, ви б не страждали. Ви думали, що розумієте її? – ні, якби ви знали дійсно її бажання й почуття, то не підійшли б до неї.

Нікому ваші сльози, розмазані по виду, не потрібні. Ніхто не виявить до вас жалости. Ніхто. Ніколи.

Ідіть геть від тої дурної вирви, яку ви патетично називали ‘коханням’. І – до речи – заберіть із собою усю ту енергію, з якою так радісно довбали цю вирву! Вона вам іще знадобиться.