Продовження немає

Тепер, коли ви впевнені, що дороги в небуття не існує, що життя єдине й повсюдне, час рушати у справжню путь. Не манівцями, не по колу, не в нікуди, не в безнадію, не в ніщо, не в пітьму, не в глушину, не в самоту як раніше, а назустріч людям і сонцю, де спіткаєте ви навіть втрачених, навіть давно забутих рідних і друзів.

Природно, вам перехоплює дух від гігантського простору, який ви вперше побачили після років сліпоти. Вам трохи ніяково, ви хочете все прорахувати, спланувати, навести лад: курс такий-то, швидкість така-то. Не загубитися б у цьому безмежжі! Страх? Ні, не страх, а власна крихітність. Але зачекайте.

Що ви хочете розпланувати? Власні уявлення про те, чого ви ще не бачили й не чули, так? Фактично так. Власну поведінку щодо цього небаченого й нечутого. Чи немає тут суперечности? Ви виходите у своїх діях з досвіду минулого – затисненого, спотвореного, неповного життя. У тім житті все було знане, і це дозволяло торувати свій шлях. У новому, повному житті, речі виглядають инакше. Як саме, вам ще належить відкрити, отже діяти по-старому не має сенсу.

План не спрацює. Але ви почуваєтесь надто мізерним, жеби щось вирішувати. Це й є ілюзія. Це, сказати б, тінь минулих часів, коли ви були безпомічними у багатьох питаннях життя. Вам не було затишно, не було комфортно із самим собою, вас гнітили зовнішні обставини, над якими ви не були владні. Ваша ‘безпорадність’ нині – просто згадка про той стан.

Ви зовсім не малий, оскільки кордони між вами та світом щезли. Крізь вас тече величезна енергія. Немає з чим це порівняти, тому ваш старий, призвичаєний до обмежень розум знітився. Він ніде не стрічає перешкод, у протиборстві з якими міг проявити силу, тож йому здається, що й сила пропала. Мине якийсь час, і він звикне бути відкритим. Він стане новим розумом: цілісним, безконфліктним.

Тоді плани, міти, що ви їх самі для себе створили, все те уявне майбутнє, яке насправді ніколи не втілюється, зникне. Пригадайте: навіть коли ви формально чогось досягали, про що перед тим яскраво мріяли й до чого прагнули з усіх сил, ви бачили на момент досягнення, що воно для вас тепер не важливе, що ваше життя у чомусь іншому, а те, чого ви дісталися, геть неповне. Так от, те ‘інше’ – ви самі. Не треба його ‘досягати’.

З нього, і тільки з нього росте майбутнє, а не з будь-яких зовнішніх форм. Не чекайте від них продовження танцю, бо танець у вас. І не тільки майбутнє, але й минуле там само, увесь час уміщений в вічності вашого ‘я’. І він розчиняється там, він змінний, плинний, ви ліпите час руками, ліпите гори, море, соняшне світло, небо, людей, мрію, життя. Це називається творчістю. Заради цього існує все.