Початок кінця

Всім привіт, мене звати Кетрін Мур.

Мені 19, зовсім нещодавно була звичайною студенткою,навчалася на біолога.Той день я не забуду ніколи, день, коли все життя рухнуло в один момент.На вулиці був звичайний день весною, таких минуло тисячі, точніше це було 21 травня 2030 року.Я не була мегапопулярною, та і інтровертом мене важко назвати, просто не склалося з моїми одногрупниками.Коли я сиділа на парі по біохімії, викладач щось говорив , а я дивилася у вікно.Повз пролітала рожева хмаринка схожа на морозиво, співали пташки та десь шуміла газонокосилка.Та раптом по гучномовцю ми всі почули стурбований голос директора, який сказав що нам терміново потрібно покинути коледж та бігти додому, заняття тимчасово спиняються.Всі зраділи та почали збиратися, хтось хотів зайти в кафе, хтось заглянути на футбольний майданчик та потусити з друзями.Я зібралась додому та по дорозі вдягнула навушники, ввімкнула улюблену пісню та наспівуючи пішла знайомими вулицями.Люди стояли в заторі, хотіли виїхати з міста.З машини вийшла  жінка та почала кричати щоб решта їхала швидше, та раптом на неї вибіг чоловік та почав її рвати зубами, жінка почала кричати від болю, в її машині плакали діти.Цей чоловік був в медичному одязі, щелепа в крові, шкіра якась занадто сіра, як у мерця.Я кулею добігла додому та почала кликати маму з братом.В будинку не залишилось речей, а на столі на кухні я побачила лише сиротливу записку.

"Моя мила дочечка, я сподіваюсь ти прийдеш додому жива, але я не можу дочекатися тебе.Військові зганяють всіх в табір для нормальних.Кажуть що ми поїдемо на північний пляж.Ти же пам*ятаєш як ми любили туди їздити з татом.Молю Бога щоб з тобою було все в порядку і....пробач мене."

П.С. Виживи будь-ласка, мама.

Я була дуже налякана, ще не відійшовши від тієї картини на вулиці , дізналася що тепер сама.Чи дісталися вони до місця призначення.А де тато?Він жив тут, але на іншій стороні міста.Якщо він також не поїхав, чи просто не встиг, мені потрібно знайти їх.Джессі також немає вдома, може її забрали з собою.Що ж буду сподіватися на це.

Це буде моїм щоденником, щоб не з*їхати з глузду.Я не знаю чи зустріну я нормальних людей, якщо цей щоденник хтось знайде, можливо йому це знадобиться.