VІІІ. Депресія.

Ніколи   не думала, що буду порушувати цю тему, тому що суспільство в принципі тему післяродової депресії вважає придуманою маячнею молодої мами для того, аби можна було себе пожаліти. Покоління наших батьків вважає це повним абсурдом, і розуміння з їхнього боку чекати не варто.

Я, в принципі, дуже весела та життєрадісна людина, яка любить пожартувати, підбадьорити та не здається перед виглядом проблем. Всі труднощі вважаю тимчасовими з можливістю їх беззаперечного вирішення. Але материнство мене добряче підкосило. Не те, що я не могла  справитись з проблемами, в мене просто не вистачало на них сил.

Часом я настільки була виснажена, що просто хотілось тікати. Мене дратувало все: грудне вигодовування, голод, переповнені груди, алергії та коліки, зригування, життя від годування до годування, прання та прасування, прибирання, готування, зміна постільної білизни, вакцинація, пошук знижки на памперси, похід до лікаря, зміна підгузок та підбір суміші, післяродові розтяжки на стегнах, сідницях … Ніде з вище перерахованих пунктів не було моїх власних бажань. А коли людина починає втрачати себе, і нічого не приносить задоволення, то до нервового зриву не так вже й далеко. До того ж тебе ніхто не розуміє, хоча правильніше не вірить, бо вважається, що всі труднощі в материнстві природні та очевидні, дідько б їх забрав. Оточення намагається донести, що так не буде завжди, що дитина росте, і з часом стане легше, але це мало мене втішало, бо ніхто не давав конкретних термінів моїх страждань. Весь світ ніби згуртувався проти мене, надсилаючи слова підтримки, які хочеться засунути в дупу, тому що вони ще більше знищують. Краще прийшли б помили посуд та прибрали.

Я ще мовчу за зміни у фігурі, про які думають більшість жінок. За обвислі груди та живіт, коли тобі ще немає двадцяти пяти, за зайві кілограми на боках, за неможливість влізти в старі джинси, тому що тазові кістки не повністю сходяться. Моя фігура мене в принципі мало на той час хвилювала, тому що я і до того не комплексувала з цього приводу. Але рівно до того часу, поки всі не почали говорити мені, що я дуже схудла. Хіба це не божевілля, коли я знаходжусь в ідеальних для себе формах, але завжди знайдуться ті, що вміють підісрати цей  приємний момент. Худа не така, гладка не така, що коїться з цим світом? Це ще більше підсилює трагічність всієї ситуації, що ви ні в чому не ідеальна.

Я намагалась втішати себе, що рано чи пізно це закінчиться, але час йшов, а нічого не мінялось. Ситуація поглинала мене, як болото. Я до судом в серці любила свою дитину, але хвилини радості та безмежного щастя змінювались жорстокими годинами безпорадності, втоми та агресії. Мене дратувало, коли вона не хотіла їсти, коли не хотіла спати, коли ми вибивались з графіка, коли вона щось перевертала на себе. Я часто плакала, коли було зовсім важко. Я кричала на дитину, що не люблю її, від чого було ще більше паскудно. Часом я жалкувала, що народила її, за що неабияк звинувачувала себе. На додаток мене постійно переслідувало відчуття провини за те, що я погана мама, з неможливістю довести протилежне. Здавалось, що плач дитини був тією кнопкою, що вимикала мою любов. Я була не просто поганою мамою, я була жахливою мамою.

Апогеєм мого стану стало бажання щось зробити собі. Я помітила, що часто стала задивлятись на ножі. Ні, це не були суїцидальні думки, скоріше я хотіла завдати болю собі чи дитині. Я навіть не розумію чому. Таке враження, що це був знак ніби я ходжу по гострому лезу. Я розуміла, що це не нормально. І заперечення наявної проблеми було б гірше, ніж її розвиток. Відчуваючи, що ситуація загострюється, я звернулась до Гугл, і всі ознаки післяродової депресії були як на долоні. Цікаво те, що ця тема очолює топ пошуковика, після введення слова «ознаки піс…». Тобто ви розумієте, скільки жінок схильні до цього.

Після встановлення діагнозу мені стало значно легше. Ситуацію із завантаженням це мало змінило, але сам факт, що мої почуття є, в принципі, нормальними, як для молодої і трохи божевільної мами, мене трохи втішив. Але що робити? Як викарабкатись з цього стану, який все більше і більше поглинає? Виходить, що ви боретесь самі з собою.

Поворотним моментом для мене стала ситуація, коли я вперше підняла руку на дитину. Так, вона не могла заснути, плакала в мене на руках. Від накопиченої втоми та злості я декілька разів вдарила її по ніжках. Після цього я сиділа на кухні та ридала, що я погана мама. Я вдарила свою маленьку дівчинку. Як я могла? Навіть тварини себе так не поводять.

Розуміння, що з цим потрібно щось робити прийшло, коли я врешті витерла сльози та втомилась бути нещасною. Я втомилась що-небудь комусь доводити, я щиро втомилась від свого нещасного материнства. Так, я не встигаю, я втомлююсь, я дратуюсь, але це нормально, бо я людина, а не робот. У робота від такого навантаження згоріла б плата, то не дивно, що в мене їде дах. Так, я погана мама. Але ви покажіть мені ту, яка себе такою не вважає.

Перше, що я вирішила, що я більше не намагатимусь наздоганяти образ ідеальної господині та дружини. Все, досить! Я не люблю прибирати! Краще пристрельте мене. Я не хочу готувати, коли в мене немає бажання. Про це я офіційно повідомила своєму чоловіку, на що він відповів, що я й так не була бездоганна в цьому. Тоді навіщо мені напружуватись, коли цього ніколи не станеться? Я тупо забила на побут. Готувала і прибирала, коли вже зовсім було брудно і дуже хотілось їсти.

Наступним кроком до мого особистого щастя було налаштування дитячого сну. Цьому я присвятила окрему главу. Та забіжу на перед і скажу, що на перший погляд в мене був доволі жорсткий метод досягнення цієї мети. Якщо випльовування їжі я могла пережити, то істеричний крик при вкладанні спати на мене діяв, як постріл  в голову. Мені було важко залишати її саму в ліжечку, та слухати її істеричні крики, перебуваючи в сусідній кімнаті. Але я стримувала себе. Я знову була поганою мамою, але це була  необхідна міра для досягнення спокою, мого і дитини. Так тривало тиждень. І я не розуміла, чому не зробила цього раніше. Коли дитина сама почала засинати без заколисувань та криків, то половина проблем відпала сама собою. Це неабияк полегшило мій емоційний стан. Та було свідченням того, що я на правильному шляху.