IV. Грудне вигодовування.

Тема грудного вигодовування для мене являється дуже  і дуже болючою, тому, якщо пологи я перенесла нормально, то грудне вигодовування здалось мені пеклом. І ні, я не помилилась у його визначенні. Бо це пекло у всіх його проявах. І без смутку в очах я не можу писати цю главу.

Це почалось ще в пологовому будинку, коли мені принесли дитину. Тоді ж і запропонували прикласти її до грудей. І скажу, що моя підсвідомість вже тоді голосно кричала «нііііііііі», тому що до цього я зовсім не була готова. Ні скілечки.

Ще до пологів я прочитала багато статей про користь грудного вигодовування для дитини. Що це природний і нормальний процес для жінки, який, підкреслюю, приносить задоволення. Читала скільки вітамінів, макро- та мікроелементів отримує дитина, що вона таким чином менше хворіє, бо отримує ваші імуноглобуліни. Але це великий- великий, величезний міф. Вважаю це абсолютною брехнею задля того, щоб жінки не відмовлялись від цього процесу, бо це ж, чорт забирай, природно.

В жіночих консультаціях, ще при вагітності, ви не одноразово натикались на плакатики про грудне вигодовування. Та й в пологовому вони розвішані мало не біля кожної палати. На всіх таких собі джерелах інформації завжди зазначено, що Всесвітня організація охорони здоров’я рекомендує грудне вигодовування. Але, чорт забирай, Всесвітня організація охорони здоров’я не хотіла б зазначити, що грудне вигодовування це дуже болючий процес. Що груди потрібно готувати хоча б за декілька місяців до пологів. Я ні де, ні в яких джерелах, в жодній статті цього не бачила. І ніхто, ніхто з моїх знайомих мені цього не сказав. І потім при кожному годуванні своєї дитини я проклинала весь світ за цю брехню, і за мій пекельний біль. Але то було згодом.

А перший раз мені було дуже дивно і не приємно. Але цікавість переважала, і я стерпіла. Мені було цікаво, яким чином в моїх грудях, які ще були зовсім м’які, може бути молоко. Я була в шоковому стані після пологів, нічого не розуміла, і слідувала настановам медсестер з дитячого відділення, які певно знають, що я роблю. Вони може й знали. Не знала я. І коли перший раз мені було не приємно, то через пару годин мені вже було боляче від появи перших тріщин. Ще через три години, я вже хотіла кричати. І від того взагалі вирішила відмовитись від годування, мотивуючи це тим, що в мене немає молока. Але й ця думка, мене мало тішила, бо з’являється інша, що моя дитина залишиться голодною. Не годувати ж її печивом.

Наступної ночі, після того, як моя малеча проспала цілий день, почався голодний бунт. Вона захотіла їсти. А з моїх грудей нічого не тече. Що ж я за мама, що не може нагодувати свою дитину? Я почувала себе неповноцінною. Я почувала себе жахливою мамою. І саме оце почуття штовхало мене на добровільні тортури.

Але якось приглушивши в собі цей жах, я нагодувала дитину сумішшю, від чого почувала себе ще більше поганою мамою. Було враження, що в мене кидатимуть камінням та тикатимуть пальцем за цей смертельний вчинок. Тому зціпивши зуби, я час від часу прикладала дитину до грудей. І робила це не правильно, що потягло за собою ще більше травмування сосків. Тому перш ніж годувати дитину своїм молоком, потрібно ретельно вивчити це питання, щоб уникнути подальших страждань. У моєму випадку було вже запізно.

Молока в мене не було дві з половиною доби. Я вже змирилась з клеймом поганої мами. І розслабилась, коли на ранок третього дня прокинулась з повними молоком грудьми, що збільшились на два розміри. Молоко текло ріками, хоч бери й пляшку підставляй. Я не знала радіти мені чи плакати. Тому що подальше вигодовування було на стільки болюче, аж до судом в ногах.

Тріщини були на стільки глибокі, що почали кровоточити злегка. А це вже не добрий сигнал. І нічого не допомагало. В пологовому будинку не могли порадити нічого, крім мазей, які ніяким чином не загоювали соски. Може вони і допомогли б, але на це потрібен був час, а коли кожні три години твою рану знов і знов турбують, то загоїтись вона ні теоретично, ні фізично не може. Тому виконуючи настанови ВООЗ, я терпіла. Терпіла, і, зі сльозами на очах, проклинала весь світ.

Якщо коротко описати сам процес грудного вигодовування, то це відчуття, наче твою плоть розгризає маленький крокодил. Та що там крокодил – динозавр. Динозаврисько. І робить це кожні три години протягом тридцяти хвилин.

Могла б я все послати до дідька, і перевести дитину на суміш, але знову ж відчуття «поганої матері» віддаляло мене від омріяної дійсності. І до того ж молока в мене було явно не на одну дитину.  Як спосіб полегшення моїх страждань, лікарі порадили використовувати насадки для грудей. Я подумала, що це стане моїм спасінням. Але здуськи! Насадки не полегшують біль, вони лише не дають надалі травмувати соски. Я не кажу, що вони не варті свого призначення. Але вони були б ефективніші з самого початку, але знову ж таки, я ніде про них чула, і вони ніколи не потрапляли на очі під час передпологових приготувань. І грудне вигодовування це чи не найостанніше про що я думала перед пологами. Та що там казати, я взагалі про це не думала. А дарма. І моя рекомендація всім майбутнім матерям, думати про своє життя після пологів, бо воно вже ніколи не буде колишнім.

З жахом в очах, я очікувала наближення кожного годування. Мало того, коли вперше до нас прийшов педіатр, і вона споглядала, як я корчусь від болю, то ще й нагримала на мене за те, що я не готувала груди. Типу, як я могла цього не знати, це ж очевидно. Це мене підкосило, і було кидком величезної кам’яної брили в моє «материнство».

Наступні три місяці грудного вигодовування були моїм нічним кошмаром. Перших два місяці соски ніяк не загоювались, навіть з насадками. Приливи молока ніяк не налагоджувались. За день я змінювала декілька пелюшок, які слугували прокладками. Вдумайтесь, пелюшки, не спеціальні прокладки для грудей, яких мені вистачало на п’ять хвилин, бо потік молока не можливо якимось чином контролювати. І цей факт задавав додаткового дискомфорту поруч з пекельним болем в сосках.