ІІІ. Післяпологовий період.

Поки поза межами пологового будинку світ здригався від прийдешньої радості, ви з малятком переїжджаєте до палати.

Палата породіль – це щось на зразок «чистилища», хоча не зрозуміло між якими світами, тому що подальший період вашого життя раєм назвати рука не піднімається.

Після переїзду до палати, вам ще декілька годин не можна вставати. Між ногами відчуття, ніби у вас там печера в людський зріст. І, ….увага…, більше немає живота. Ви без перешкод можете бачити свої ноги.

Але найголовніше це емоції. О ні, не ейфорія від того, що ви тепер матуся. Принаймні я цього не відчувала. Це було відчуття якогось спустошення. Що в прямому сенсі слова й сталося. Почуття розгубленості й безвиході.

Я була розгублена, роздавлена та обеззброєна перед виглядом майбутнього – моєї дитини. Ви здивовані? Не повірите, але я теж була здивована, що мої почуття абсолютно відрізняються від того, що показують по телевізору. Це здивування присутнє й досі, хоча вже менше.

Якщо повернутись до фізичного стану, то не зважаючи, що вже було за північ, втоми я не відчувала. Але вставати мені не можна було ще декілька годин.

Як тільки-но я переїхала до палати, слідом приходить медсестра, що забирає вашу дитинку, для того щоб привести її в людський вигляд, тобто змити всі післяродові залишки зі шкіри. Коли її приносять, починають надавати повну інформацію про первинний догляд за новонародженим, яка, з незрозумілих для вас причин, пролітає повз ваших вух. Але хоч на диктофон записуйте, вам нічого не допоможе, бо ваш мозок ще не змінив режим, він ще знаходиться в режимі налаштувань – шукає кнопку під назвою «материнство».

 Через чотири години вашого перебування в палаті, приходить медсестра з санітаркою, які допомагають вам підвестись, щоб сходити в душ, бо це вам ой як необхідно. Адже з вас ще й досі витікають післяпологові залишки в дуже незначних кількостях, але доставляють вам вологого дискомфорту.

Як тільки ви намагаєтесь встати, то розумієте, що йти абсолютно не можете. Здається, що лікар дещо наплутав та зшив вам ноги. Боятись так би мовити нічого, але про обережність не слід забувати, аби не розійшлись шви, що може мати негативні наслідки в майбутньому для естетичного вигляду ваших статевих органів та інтимного життя. Тому зібравши останні сили до купи, я поплентала до санвузла.

З допомогою санітарки я якось привела себе до ладу, знову ж відчуваючи той сором, як у випадку з клізмою. Хоча, здається, що вже з того часу моє тіло стало надбанням нації, до якого всі звикли. І під час цього процесу вам здається, що ви втратили ще не один літр крові, але не хвилюйтесь це не так, ну частково не так.

Далі я благополучно повернулась в палату, де на мене чекали подальші випробування пов’язані з доглядом за дитиною. І от знаходячись в такому напівлюдському стані, з уявно зв’язаними ногами, я намагалась вступити в роль молодої мами.

Але знову ж таки мені неабияк пощастило, бо гірше тим, хто народжує шляхом кесаревого розтину. В їхньому випадку взагалі забороняється вставати близько тижня. Може я перебільшую, але це слова моїх подруг, що це пережили.

Наступного ранку, я взагалі не могла вставати без знеболювального, бо дуже боліли шви, пекельно боліли. Я не те щоб встати не могла, я не могла поворухнутись. Дякувати Богу, що наука винайшла ці чудо-знеболювальні, бо без них світ здавався не милим.

 Взагалі близько трьох днів вам не рекомендують напружувати область малого тазу, бо «там» все дуже набрякле, і знову ж таки виникає ризик розриву швів. Вам забороняється звільнятись від грубих випорожнень самостійно. Тобто якщо у вас з’являються позиви до дефекації, що може виникнути на другий-третій день, то, увага, без старої доброї подруги клізми вам забороняють це робити. І от дивна річ виходить, якщо перед пологами жінки за всяку ціну бажають оминути цей процес, то тут мало не навколішках благають її зробити, бо терпіти вже немає сил. Мене цей процес оминув, на щастя. Але було важко дивитись на страждання моїх сусідок по палаті.

Тому ще близько чотирьох днів, а буває й більше, ви знаходитесь в такому напівлюдському післяпологовому стані. На той час мені так здавалось, попереду тільки гірше.

Але мало вам фізичних страждань, так до них додаються ще й харчові, тому що починається ваша сувора мамська дієта, коли нічого не можна.

Вважаю, що період проведений в пологовому будинку ще не дає вам права повністю називатись мамою, тому що тут купа людей готових прийти вам на допомогу в будь-яку хвилину. Але чомусь перебуваючи там, вам дуже сильно хочеться додому, ніби таким чином стане легше, чи може ви сподіваєтесь, що повернетесь до свого нормального життя? І це неабиякий самообман, тому що саме там, вдома, почнеться ваша запекла боротьба за право називатись хорошою мамою.

А поки що ви з нетерпінням чекаєте виписки, трохи відсторонено поводитесь з дитиною, просто-на-просто боячись її. І так невпевнено, отими «зшитими» ногами, починаєте крокувати шляхом під назвою МАТЕРИНСТВО.