Темрява друга

- Вітаю, пане Морсе, мене звуть Яшвин, рада з вами познайомитись, - сказала дівчина, поправляючи зелені пасма. Її погляд нервово бігав кімнатою, зупиняючись де завгодно, окрім мого обличчя. Ця зустріч абсолютно точно її не тішила. – Не очікувала побачити тут молодого чорнявого хлопця. Гадала, всі ви…

- Бліді скелети з порожнечею замість очей?

- Ні! Просто… Розумієте, маю до вас доволі делікатну справу.

- Тут всі такі, - я махнув рукою.

- То вас вже просили оживити мерця, щоб зіграти весілля?

Я аж слиною вдавився й закашлявся.

- Що зробити? У вас там, звісно кохання-зітхання й все таке, але як ти собі уявляєш подружнє життя з трупом?

- Не знаю, якось! Краще так ніж без нього! Ми з дитинства знайомі, збиралися брати шлюб, навіть вже зі священником домовились, що справимо все у церкві Святого Окігора, готувались, а тут тиждень лишився і він… - вона закрила обличчя руками. – У море зранку вийшов, а ввечері не повернувся. За кілька днів тіло до берега прибило.

Я подав їй хустинку з напівпустої коробки. Тут кожен третій гість реве – на всіх не напасешся. Яшвин витерла сльози, трохи заспокоїлась і продовжила.

- Ви не розумієте, - схлипувала вона. – Ми одне одному слово дали. Обітницю. Якщо не допоможете – я за ним піду. Все одно ми разом будемо, як би там не було.

- Так, ти того, дурниць не неси. Коли він там загинув?

- 2 тижні тому, - дівчина підняла на мене очі, сповнені надії.

- Ні, не зараджу, - твердо сказав я.

- Але чому?!

- Третє правило некроманта: «Не повертати душу тих, хто помер більше 9 днів тому». Та й тут простою магією не відбудешся. Це при примітивному воскресінні все одно, скільки часу минуло, тоді з могили підіймається лише тіло. При майстерному – там ще як подивитись. Якщо просто вилікував тіло, але не повернув свідомість – підходить, якщо хочеш, щоб він мав розум – НІ. За жодних умов. А тобі взагалі, вище треба.

- Що? – вона закліпала очима.

- Так, уяви собі, у нас, некромантів, - Яшвин аж сіпнулась, коли я промовив це слово. – Взагалі-то свої норми та рівні магії є. Це не якісь там тобі народні чари.

Зважаючи на повну розгубленість дівчини, довелось продовжити:

- При майстерному воскресінні тіло не оживає, ми просто приводимо його до ладу, щоб виглядало пристойно. Органи не працюють, діти не з’являються, ще й до некроманта треба періодично ходити, щоб підтримував закляття. Словом, таке собі, а не чоловік.

- А вище?

- А такого я не вмію. Треба неймовірно багато сил та навичок, щоб дійсно повернути когось до життя таким, як він був раніше. І то, навіть в такому разі свої нюанси є.

- Може тоді ви знаєте того, хто міг би допомогти?

- Жоден добропорядний некромант за те не візьметься. Заборонено це.

- Та годі вам, там же усього на 5 днів більше, то ж не рік й не 10.

- Душа вже пішла до переродження. Якщо її нічого не затримало, то вона вже має бути у Сяючому потоці.

- А раптом затримало! – розлючено крикнула Яшвин, скочивши на ноги. - Якщо він став привидом через те, що не дотримав слова?! І через вас метатиметься століття, доки його хтось не звільнить!

- Цьому немає жодних доказів.

- Він мені у сні являється.

- А раптом то просто твоя уява від горя розігралась?

- Бездушний хам! – її щоками знов покотилися сльози. – Мій Куван страждає, а ви… Не хочете допомагати, і не треба! Сама все вирішу! Ми все одно будемо разом! – вона розвернулась до дверей.

- Стій! Гадаєш, він би хотів такого фіналу?

- Так не допустіть його, - Яшвин глянула на мене через плече. Ображено, люто і так болюче.