Пролог

В офісі було неймовірно, до біса спекотно.

По шиї слідчого потекла цівка поту, яку він витер носовичком, що лежав у нього в нагрудній кишені.

"Потрібно буде випрати", — вирішив молодий інтелігент, адже зазвичай він носив носовичок із собою для того, щоб подавати його дамам, а зіпсований потом клаптик тканини пропонувати вкрай соромно, та і не личить такому серцеїду.

Перед юнаком лежала купа паперів, скріплена ниткою. Із етикеткою "розслідується".

Зітхнувши, Ернест з жахливим скрипом відсунув тяжкий дубовий стілець від столу і сів за нього, закуривши тонку цигарку.

В і без того спекотному приміщенні стало ще жаркіше і запахло задушливим димом поганого тютюну. Цівка сірого диму закружляла кабінетом, утворюючи дивовижні фігури, які, втім, ніхто не оцінив.

Тонкі довгі пальці, неначе в піаніста, майстерно розв'язали вузлика на справі, перев'язаній грубою червоною ниткою. Черговій, в біса, справі, що повісили на молодого талановитого слідчого.

— Гарна була дівчина, — вголос, неначе хтось міг його почути у тісному, пустому офісі, сказав Баліцький, — жаль, що так рано померла.

З чорно-білої фотографії, закріпленої на справі, на нього дивилась дійсно гарна дівчина. Струнка, з акуратним овалом обличчя, рівним носом, тонкими губами і світлим волоссям. Але що найбільше притягувало, навіть на фото — це очі. Зелені або блакитні, по світлині не видно, але такі магнетичні. І неначе... холодні. Він міг собі уявити, як навколо цих очей з'являються мімічні зморшки, коли дівчина сміялась, і як вона їх трошки прикривала... Та чи сміялась загадкова панянка коли-небудь по справжньому? Чи досягав усміх її сумних очей?

Труснувши головою, Ернест повернувся до реальності. Його не мають хвилювати емоції та почуття жінки, що вже не з ними. 

— То ти сама вирішила піти з життя чи тебе хтось навмисне зі світу зжив?, — задумливо підкрутивши кінчик пишних чорних вус, спитав у фотографії Ернест, знаючи, що та і так не відповість.

Тут над вухом прошелестіло:

— Її знайомі запевняють, що Христина не була схильна до самогубства, але впевнені, що хтось її отруїв, скориставшись слабкістю дівчини. Інакше би ця справа до нас не потрапила. Вона —  відома в певних колах письменниця і поетеса, її смерть — той ще скандал.

Перед Баліцьким з тихим шурхотінням з'явився стос листків, щільно списаних акуратним почерком товариша і колеги.

Слідчий повернув голову, кивнувши світлоголовому високому юнаку у розстебнутій на три верхні ґудзики білій сорочці:

— Якщо так, Святославе, то нам потрібно буде копати глибоко і довго. Пропоную почати прямо зараз.