Банальний початок і хи-хи ха-ха

Чоловік середнього віку з кількаденною щетиною на обличчі і злегка посрібленим сивиною волоссям, у домашньому халаті та капцях  спускався сходами величезного будинку з вишуканими, але трохи запилюженими меблями. Усе навколо було сірим. Із плюсів: цей колір ніколи не вийде з моди. Та неочевидний мінус: бракує в оселі затишку. На щастя, цей недолік на відіграє значної ролі, адже дім для нашого героя давно вже просто місце для ночівлі.  
Чоловік, герой... А в нього ж є ім'я. Дуже навіть пристойне. Микола. Так просто і мужньо. Нічого зайвого. Багатьом воно здасться застарілим. І ви навіть можете мене розкритикувати, накидати обурливих коментів у соцмережах: "Вікторіє, невже Ви не могли вигадати милозвучнішого та креативнішого імені?". Укінці обов'язково додайте: "Це моя суб'єктивна думка". Такі зараз норми.   
А я не виправдовуватимуся. Просто продовжу розповідь. 
Прокинувся Микола Олександрович (ще й по батькові банальне приліпила, це вбиває мого внутрішнього критика, але тішить сумління, адже героя і в житті звали саме так) від дзвінка у двері. За дверима нікого не виявилося, але була зв'язка листів. Ну це до болю знайомий сюжет. Нічого вже не буде тут, розходимося. Пише його перше кохання, зараз від почне читати, ностальгувати і так далі і тому подібне. Уже надивилися вдосталь на таких от кадрів.  
А що як він не читатиме? Як це? Дуже просто.  
Микола Олександрович стомлено та  
неохоче поглянув на стоси паперу й подумав: "Навіть до хати заносити цей непотріб не хочу. Макулатура. Ніколи не любив читати. Якщо це дійсно щось важливе, вислали б на електронку".  
Ось вам і герой 21 століття. Події роману відбуваються 2050 року, коли "нечитаюче покоління" підлітків перетворилося на сорокарічних буркотунів. Як вам такий поворот? 
А зізнайтеся, вам цікаво довідатися, що було в тих таємничих листах. Добре, умовили. Ви знатимете все! Додам лишень, що описане в цих листах відбувалося насправді. Ближче до діла! 
Тяжко зіткнувши, Микола все ж потяг гори конвертів у свій кабінет (аж на другий поверх, між іншим). Перевів подих, витер піт із чола (здоров'я вже не те, тягати коробки), вмостився на кріслі.
Я комедію пишу, мені цікаво? Це мала б  
бути сумна любовна історія! Ой, що вже буде.  
Отож, із горем навпіл, розкрив перший конверт, витяг аркуш і почав читати. 
(Це вже в наступному розділі, гортайте).